Читати книгу - "Самотність у Мережі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Через три місяці вони повернулись до Польщі. Не могли жити в Німеччині. Однак, байдуже, що це були тільки три місяці. У свідоцтві про народження назавжди залишилась ця історична примітка: місце народження – Берлін. Так його мама стала німкенею.
Це завдяки тому він має тепер німецький паспорт і може літати до Сієтла без візи. Хоча завжди літає з двома паспортами. Якось забув польський і почувався, як без громадянства.
Бо він може бути лише поляком.
Офіціант приніс голубу пляшку просеко, сріблясту тубу з кубинською сигарою й малу гільйотину. Відкоркував пляшку, коли він запалював сигару. Перший келишок він випив одним духом. Сигара була чудова. Він давно не курив настільки добрих сигар. Колись у Дубліні. Багато років тому.
Він не міг припинити думати про вчорашню прогулянку по материному минулому. Проте її німецькість – це не лише лікарня самаритянок у передвоєнному Берліні й не лише цей запис у її свідоцтві про народження. Усе значно складніше. Так само, як і її біографія.
Він народився котрогось 30 квітня, і був третьою дитиною третього чоловіка своєї мами. На той день припадає Якуба. Всі вважають, ніби саме тому його назвали Якуб. Але це не так. Якубом називався другий чоловік його матері. Польський художник, який 1942 року став німцем лише тому, що народився на 12 кілометрів занадто західніше, а під Сталінградом треба було мати повні окопи. Тоді оті справді справжні німці менш справжніми німцями робили всіх.
Звичайно, відразу після цього вони робили їх також німецькими солдатами. Солдатами ставали тоді всі. Кульгаві, психічно хворі, сухотники. Усі тоді могли і повинні були бути солдатами. Другий чоловік його матері не знав цього. Він не уявляв собі ані дня, ані ночі без його матері. Тому задовго до лікарської комісії насамперед навмисне пітнів, а потім бігав уночі босий по снігу в парку – він сподівався, що дістане туберкульоз. Дістав. Але й так його взяли в окопи.
Після війни вони не знайшли одне одного. Не допомогло навіть велике кохання. Позбувшись смутку, вона повірила, що художника в неї відібрала війна і що так воно мусить бути. Тоді в її житті з’явився його, Якуба, батько. Змарнілий, красень аж до запаморочення, стовідсотковий поляк після Штуттгофа. Вона з німецькою національністю, він – після трьох років табору. Батько ніколи не дав йому відчути, що ненавидить німців. Хоча ненавидів. Цікаво, чи пробачив би йому те, що він проживав у Німеччині.
Його батьки – це найкраще свідчення того, що ті польсько-німецькі поділи – сам лише договір істориків, яким вдалося переконати цілі народи. Зрештою, вся історія – лише договір. Насамперед щодо спільного обману. Домовилися, що саме цей, а не інший обман вивчатимуть у школі.
Знов йому зробилося сумно. Досить нині сумувати – у нього ж день народження. Він налив собі наступний келишок. Сьогодні він їде додому.
ВОНА: Усі місця у вагонах першого класу були продані. Вона зробила помилку, не викупивши зворотної плацкарти ще у Варшаві. Касирка на двірці Берлін-ЗОО сказала:
– Я маю лише кілька вільних місць у другому класі. Усі в купе для курців. Берете?
Її жахала перспектива кільканадцятигодинної їзди в задимленій клітці. Але що вона мала вдіяти?
Вона сіла біля вікна. Обличчям у напрямку руху. Була сама в купе. Потяг мав від’їжджати лише за півгодини. Вийняла з валізки книжку і скорозшивач із документами із зустрічі в Берліні. Окуляри. Пляшку мінеральної води. Стільниковий телефон. CD-плеєр, компакти, запасні батарейки. Вона роззулася і розіпнула два ґудзички на спідниці.
Купе повільно заповнювалось. У репродуктори оголошено про відправлення потягу, а одне місце й далі залишалося порожнім. Потяг уже рушав, як раптом розсунулись двері купе. Вона звела голову від книжки, і їхні очі зустрілися. Вона витримала його погляд. Це він схилив голову. Нагадував у той момент засоромленого малого хлопця. Валізку примістив на полиці під стелею. Зі шкіряної торби витягнув комп’ютер. Сів на вільне місце біля дверей. Їй здавалося, що він дивиться на неї. Вона встромила ноги в черевички. Розмірковувала, чи він бачить розіпнуті ґудзики спідниці.
За хвилину встав. Витягнув з торби банку дієтичної кока-коли і три кольорові журнали: Spiegel, Playboy, Wprost. Поклав їх собі на коліна. Вона не знала чому, але те, що він був поляком, втішило її.
Зняв маринарку. Закотив рукави темно-сірої сорочки. Був засмаглий. Його волосся було в такому неладі, ніби він прийшов у купе просто з ліжка. Був неголений. Мав розіпнену сорочку. Він не був молодий, однак моложавий. Відколи він зайшов, вона сподівалась, що ніхто не запалить тепер цигарки. Входячи, наповнив купе запахом свого одеколону. Їй хотілось якомога довше чути цей запах.
Крадькома кидала на нього погляд з-під окулярів. Він почав читати. Вона також повернулася до своєї книжки. У якийсь момент відчула неспокій. Підвела голову. Він вдивлявся в неї. Мав сумні, змучені, зеленкаві очі. Пальцями правої долоні доторкався до рота і проникливо вдивлявся в неї. Їй зробилося дивно тепло. Вона усміхнулася до нього.
Він відклав журнали і простягнув руку до комп’ютера. Пасажири в купе з цікавістю приглядалися до нього. З кишені маринарки він витягнув стільниковий телефон, потім нахилився вперед і увімкнув його до спеціального гнізда в задній частині комп’ютера. Може, не всі в купе розуміли, що він хотів зараз зробити, але вона знала, що він під’єднається до Інтернету.
Спершу вона думала, ніби те, що він робить, претензійне і на показ, тут, у цьому потязі, відразу після виїзду з Берліна, але коли придивилася, з якою увагою він вдивляється в екран, подумала, що це… Що він не претензійний і не на показ.
Запхала руку під блузку і делікатно запнула ґудзички на спідниці, поправила волосся і випрямилась на сидінні.
ВІН: Якщо в Німеччині можна на когось розраховувати, то лише на прибиральниць із Хорватії.
Звичайно, ніхто не розбудив його за дев’яносто хвилин до відправлення потягу до Варшави. Навіть не було кому сказати, що це просто скандально в готелі за 300 доларів за ніч. Працівника рецепції з ночі вже давно не було видно за стійкою, а блондинка, яка перейняла після нього чергування, не виглядала на таку, що знає, де на мапі розташована Варшава.
Його розбудила прибиральниця, яка думала, що кімната порожня, й увійшла поприбирати, а він ще далі спав. Він не знав, о котрій годині відходить потяг до Варшави, але коли побачив, що вже за п’ять одинадцята, відчув, що не має багато часу.
Він не звертав уваги
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Самотність у Мережі», після закриття браузера.