Читати книгу - "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"

показати буржуазну сім'ю протягом майже ста років (враховуючи і передісторію сюжету) як спосіб критики цілого класу Голсуорсі втілив у відповідній художній формі — сімейній хроніці. Сім'я як головний об'єкт зображення надає єдності такому величезному за обсягом твору, дозволяє виділяти й перехрещувати між собою різні сюжетні лінії — в даному творі життєписні епізоди про старшого і молодшого Джоліонів, Сомса, сім'ю його сестри Вініфред, її дітей та інших персонажів. Сімейна хроніка Форсайтів, показуючи спадкоємність родинних традицій, зміну поколінь і конфлікти між ними, а також постійну класову солідарність, несе в собі частку історії нації. А життєві шляхи Сомса, Джоліона-молодшого, Флер відтворюють розмаїття нової дійсності нашого сторіччя.

В усій трилогії, виразно проявляються головні ознаки західноєвропейського критичного реалізму, який не лише за життя письменника, а й до сьогодні залишається одним із провідних напрямів у літературі Заходу. Уникаючи в своїй критиці буржуазії її конфлікту з пролетарями і неспроможний вийти за межі буржуазно-гуманістичної програми, письменник протиставляє ідеалам цього класу Красу і Мистецтво. Ця тема проходить через усю трилогію, надає їй своєрідної філософської єдності.

Подібне протиставлення не винайдене самим Голсуорсі. Його попередниками на вітчизняному грунті були письменники і художники з групи прерафаелітів ще в 1840—1860 роках, сучасниками стали поети-імажисти. В інших літературах до цієї проблеми зверталися В. Короленко (в «Сліпому музиканті»), Томас Мани (в епопеї «Будденброки»), Джек Лондон (в «Мартіні Ідені»), Ромен Роллан (в епопеї «Жан-Крістоф») та інші. Звичайно, кожен з письменників базувався на різних філософських і політичних засадах, та протиставлення Мистецтва й Краси буржуазному діляцтву, сірості буржуазного існування, виродженню моралі було для них спільною темою.

Це протиставлення Голсуорсі уособлює в постаті «бунтівника» з роду самих Форсайтів —художника Джоліона-молодшого і в тих, хто не належав до цієї родини — архітектора Босіні та Айріні. В конфлікті з власниками всі вони зазнають більш чи менш дошкульних ударів: Босіні гине, у Джоліона забирають старшу дочку Джун і — чисто буржуазний спосіб помсти — на багато років позбавляють матеріальної підтримки. Правда, і власникам цей конфлікт не минається легко: сумує за сином старий Джоліон, зазнає моральної поразки і довгі роки страждає Сомс.

Тема мистецтва служила письменникові для того, щоб розкрити духовну обмеженість буржуазії, її ідейно-естетичне зубожіння. І письменник різнобічно показав це не лише в таких персонажах, як, наприклад, зовсім байдужі до мистецтва і краси Джеймс, Тімоті, три тітоньки, а й у «покровительки» модерністів власниці картинної галереї Джун. Проте, коли пригадати ставлення до мистецтва Сомса протягом усієї «Саги», стає ясним той формуючий вплив, який воно на нього справило.

Наростання в трилогії інтересу до розвитку мистецтва в його неоднакових різновидах (традиційне акварельне малярство Джоліона і модерністи) загалом включається в те поглиблення історизму, про яке вже йшлося вище. Адже розвиток мистецтва — це також помітний струмінь у загальному ході історії країни, нації, цілої Європи. У зв'язку з цим протиставлення мистецтва і краси бездуховності буржуазії пізніше породило в літературах Заходу низку видатних творів — романи-біографії Андре Моруа, «Доктор Фаустус». Томаса Манна та ін. Щоправда, Голсуорсі протиставляє ідеології власництва мистецтво не найвищого художнього рівня, бо й сам досить стримано висловлюється про талант художника Джоліона та піаністки Айріні. Мабуть, найбільш обдарованим серед них був архітектор Босіні, та він. рано загинув, хоча й не зник з трилогії безслідно. Його єдиний закінчений твір — Робін-Гіл — відіграє роль як твір мистецтва в житті обох Джоліонів, Джун, Джоллі й Голлі та наймолодшого з усіх — Джона. Не лише краса самого будинку і його майстерне внутрішнє оформлення щось важать у житті названих персонажів, перед ними так чи інакше виникає і трагічна постать його творця, що не лише нагадує їм про минуле, а й ніби ставить якісь невисловлені й ще не вирішені запитання. Та, власне, не рівень талантів Джоліона, Айріні, Босіні цікавить автора, а люди, для яких мистецтво є своєрідною зброєю в самозахисті проти законів власності, свого утвердження як особистості в буржуазному суспільстві. І для розуміння теми мистецтва в усій трилогії важливо те, що воно втілюється і протиставляється власництву саме в образах чесних інтелігентів, які в поті чола мистецтвом заробляють нелегкий хліб протягом довгого часу (Босіні — з моменту одержання освіти, Джоліон — протягом двох десятиріч, Айріні — протягом чотирнадцяти років від розлучення з Сомсом до шлюбу з Джоліоном). Це визначає велику роль теми мистецтва в системі образів трилогії, саме через протиставлення мистецтва власності з'являються в. творах образи представників трудової інтелігенції.

Як відомо, Голсуорсі продовжив сімейну хроніку Форсайтів у трилогії «Сучасна комедія» («Біла мавпа», «Срібна ложка», «Лебедина пісня»), написаній в 1924—1928 роках. У ній завершується життєвий шлях Сомса, розгортаються життєписи Форсайтів третього і четвертого поколінь в обстановці важливих історичних подій 1922—1926 років. У збірці оповідань «На форсайтівській біржі», опублікованій 1930 року, письменник доповнив образи головним чином старших Форсайтів, а «лебединою» його піснею стала трилогія «Останній розділ», де наймолодші з Форсайтів з'являються лише як епізодичні персонажі.

Минали роки, десятиліття, а «Сага про Форсайтів» нітрохи не застаріла. Як не старіють з плином часу справді видатні літературні твори. Вони не втрачають своєї цінності і як документи свого часу, і як високі надбання художнього людинознавства.

Анатолій ІЛЛІЧЕВСЬКИЙ

Сага про Форсайтів

ПЕРЕДМОВА АВТОРА

Спочатку назва «Сага про Форсайтів» була призначена для тієї частини, яка нині зветься «Власник»; і щоб присвоїти цю назву всій хроніці родини Форсайтів, довелося закликати на поміч форсайтівську настирливість, властиву кожному з нас. Декому слово «сага» може здатися невідповідним, бо воно має героїчний характер, а на сторінках цього твору дуже мало героїки. Але це слово вжите з доречною іронією; до того ж хоча дійові особи цієї довгої повісті вбрані у сюртуки й сукні сучасного крою, хоча і дія її відбувається в часи спокою й добробуту, вона не позбавлена бойових пристрастей. Якщо не брати до уваги велетенського зросту й кровожерності, властивих усім героям казок та легенд, герої стародавніх саг за своїми власницькими нахилами безперечно належали до Форсайтів і були так само неубезпечені від наскоків краси та пристрасті, як Свізін, Сомс чи навіть молодий Джоліон. І хоча героїчні особи за легендарних часів вирізнялися з-поміж свого середовища, чого