Читати книгу - "Казки для дітей, Франко І. Я."

- Ну, та й швидкий же ти, нема що мовити! Правдивий неборак! А скажи мені, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз у великодну п’ятницю по дріжджі посилали, а ти аж за рік у великодну суботу з дріжджами прийшов та й ті насеред хати розілляв?

- Може, коли й правда була,- каже Рак,- а тепер дуже на брехню подобає.

- Овва! Значить, ти тепер прудкіший зробився?

- Прудкіший чи не прудкіший, а тобі на кпини не здатний. Коли хочеш знати, який я прудкий, то давай побиймося об заклад, що я швидше від тебе до того корчика добіжу.

- Що? що? що? - дивувалася Лисичка.- Ти хотів би зо мною об заклад бігати?

- Не тілько побіжу, а ще й тобі о один скок випередки дам і швидше тебе при меті буду,- мовить Рак.

Побилися вони об заклад. Стала Лисичка о один скок поперед Рака, а Рак учепився їй кліщами за хвіст. Рушила Лисичка, біжить щодуху, аж курява здіймається. Добігла до мети та й кличе:

- А де ти, Раче?

Нічого не чути.

- Ну, Раче, де ти там? - ще раз кличе Лисичка та й обернулася хвостом до мети.

Отоді Рак пустився від її хвоста та й каже:

- Та осьде я! Давно вже жду на тебе аж троха поза мету забіг.

Ішов Кабан 3 у Київ на ярмарок. Аж назустріч йому Вовк.

- Кабане, Кабане, куди йдеш?

- У Київ на ярмарок.

- Візьми й мене з собою.

- Ходи, кумочку.

Ішли, ішли, аж назустріч їм Лис.

- Кабане, Кабане, куди йдеш?

- У Київ на ярмарок.

- Візьми й мене з собою.

- Ходи, кумочку.

Ішли вони, йшли, аж назустріч їм Заєць.

- Кабане, Кабане, куди йдеш?

- У Київ на ярмарок.

- Візьми й мене з собою.

- Ходи, небоже.

Ось вони всі йдуть. Ішли, йшли, аж під ніч наскочили на яму, глибоку та широку. Кабан скочив - не перескочив, а за ним і всі інші поскакали і всі разом у яму попадали. Що робити, мусять ночувати. Зголодніли вони, а вилізти нема куди, їсти нема чого. От лис і надумав.

- Нумо,- говорить,- пісні співати. Хто найтонше голосом потягне, того ми й з’їмо.

От вони й затягли. Вовк, звісно, найгрубше: у-у-у! Кабан трохи тонше: о-о-о! Лис іще тонше: е-е-е! А Зайчик зовсім тоненько запищав: і-і-і! Кинулися всі на бідолашного Зайчика, розірвали його та й з’їли. Та що там їм із того Зайця за ситість? Ще не розвиднілось гаразд, а вже всі вони такі голодні, що ледве дихають. Знов Лис загадує:

- Нумо пісні співати. Хто найгрубше голосом потягне, того ми й з’їмо.

Почали співати. Хотів Вовк тонесенько затягнути, та як не завиє грубо: у-у-у! Тут кинулися на нього та й зараз його роздерли.

Лишилися ще два: Кабан і Лис. Поділилися вони Вовковим м’ясом. Кабан швидко з’їв свою часть, а Лис трошки з’їв, а решту сховав під себе. Минув день, минув другий, Кабан голодний, нема що їсти, а Лис усе в куточку сидить, витягає по шматочку Вовкового м’яса та й їсть.

- Що се ти, кумочку, їси? - питає його Кабан.

- Ой, кумочку,- зітхає Лис.- Що маю робити! Свою власну кров п’ю з великого голоду. Зроби й ти так само. Прокуси собі груди, висисай помалу кров, то побачиш, що й тобі легше стане.

Послухав дурний Кабан. Як запоров кликами, зараз розпоров собі груди, та поки дійшов до того, щоб напитися своєї крові, то й увесь кров’ю підплив та й став зовсім небіжчик. От Лис тоді й кинувся на його м’ясо і ще кілька день мав що їсти. Та далі не стало й Кабанового м’яса. Сидить Лис у ямі, і знов йому голод допікає. А над тою ямою стояло дерево, а на дереві Дрозд гніздо в’є. Дивиться Лис на нього, дивиться з ями, а далі почав промовляти:

- Дрозде, Дрозде, що ти робиш?

- Гніздо в’ю.

- Нащо тобі гніздо?

- Яєць нанесу.

- Нащо тобі яєць?

- Молоді виведу.

- Дрозде, Дрозде, коли ти мене з сеї ями не видобудеш, то я твоїх дітей поїм.

- Не їдж, Лисику, зараз тебе виведу,- проситься Дрозд.

Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як йому Лиса з ями добути. От він щодуху полетів лісом, почав збирати патички, гіллячки та все в яму кидає. Кидав, кидав, поки Лис по тих патичках із ями не виліз. Думав Дрозд, що він піде собі геть, та де тобі! Лис ляг під Дроздовим деревом та й говорить:

- Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?

- Вивів.

- Ну, а тепер нагодуй мене, а то я твоїх дітей поїм.

- Не їдж, Лисику, вже я тебе нагодую.

Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як йому Лиса нагодувати. Далі надумав і каже Лисові:

- Ходи зо мною!

Вийшли вони з лісу, а попід лісом польова доріжка йде.

- Лягай тут у жито,- каже Дрозд Лисові,- а я буду міркувати, чим тебе нагодувати.

Бачить Дрозд, а доріжкою баба йде, чоловікові в поле полуденок несе. Скочив Дрозд у калюжку, у воді обмочився, в піску обтатлявся та й бігає по доріжці, перхає сюди й туди, немов зовсім літати не може. Бачить баба - пташина мокра та немічна.

«Дай,- думає,- зловлю отсю пташину, принесу додому, буде забавка для дітей».

Підбігла трохи за Дроздом - він біжить, перхає, та не летить. От вона поставила кошик з горнятками на доріжці, а сама давай Дрозда ловити. А Дрозд то підбігає, то підлітає, а все далі та далі, а баба все за ним та за ним. Нарешті, бачачи, що вона відбігла вже досить далеко від свойого кошика, знявся вгору та й полетів. Баба тільки рукою махнула та й вертає назад до кошика.