Читати книгу - "Не судилось!, Старицький М. П."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Іван Андрійович і Шльома входять з бокової доріжки.
Іван Андрійович (в халаті, з люлькою, все пихтить). Так трудно, кажеш, віддати пшеницю за десятий?
Шльома. Ох, вельможний пане, трудно! Такий тепер народ, такий!.. Тільки плюнеш - далебі, так!
Іван Андрійович. Що ж вони, каторжні, кажуть?
Шльома. Та кажуть,- пан з нас із жили тягне, а йому ще хочеться олію видушити! Гвульт! Не підемо, та й уже! У нас, спасибі богові та цареві, свої наділи єсть, буде коло цого поратись, а пан нехай свого сам жне! Минулись ті роки, що розпирали боки!
Іван Андрійович. Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю гайдамак! Ти мені приготуй кілька свідків, то я до станового бумагу: покажу їм, скручу!
Шльома. Щоб гірше не вийшло! Жнаєте шьо, вельможний пане? Краще їх прикрутіть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове толока, то їм нікуди буде й ж хати випхнутись.
Іван Андрійович. А що думаєш? Нехай пасуть, про́кляті, по своїй пшениці!
Шльома. А пан тоді що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане, отого хлопа не взяв у лещатах, то він, вибачайте, як швиню борсається; а як його з чуприном тримаєсь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як віск; хоч до рани клади!
Іван Андрійович. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш від мене це Степану. О, ти в мене добрий зух!
Шльома. Жартує пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа обійти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружні веду; то треба - хитро. От я вельможному пану скажу, що як їх прикрутити добре штрапами та толокою, то можна буде оті кучугури з піском їм слічно продати, взяти гіт 25 гроші! Хе-хе-хе!
Іван Андрійович. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти, Шльомо, розкинь тут своїм жидівським розумом, то будеш мати десять процентів.
Шльома. Цц-цц-цц! Далібуг, антик буде! Тільки, пане, коли б нам не пошкодив навчитель.
Іван Андрійович. Який? Оцей кудлатий Павло?
Шльома. Він. Часом бачу - на вулиці шепоче, а то й коло корчма... Воно розтлумаче, то й буде ферфал міт ганцен 26 постройка.
Іван Андрійович. Доброго гостя привезла нам пані! Одгодували, а він так дякує! От якби накрити, велике б спасибі було! Безштанько чортовий! Се він, се його діло і за жнива; люди були як люди, а тут, дивись,- сколотились!
Шльома. Шьо мужик? - клямка, кавалок жалізо, а його вчать!
Іван Андрійович. Треба цій школі кінець положити: годі іграшок!.. А що, як нащот грошей?
Шльома. Ох, таке тепер на світі, цур йому! Ніхто нікому не віре... цц-цц-цц! Далібуг!
Пані з Павлом проходять мляво через кін. Іван Андрійович з Шльомою одходять далі і жваво балакають.
Вихід VIII
Іван Андрійович, Анна Петрівна, Павло і Жозефіна.
Анна Петрівна. Така тоска, нудота... нерви розбиті. Тільки ви мені хоч трохи помагаєте; хоч почитаєте, слово розумне почую...
Павло. Вам би краще було тільки перележати в покої, а ви шпацируєте.
Анна Петрівна. Чисте повітря... Там от в холодку приляжу. Прочитайте що-небудь! Взяли Авдєєва «Подводный камень»? 27
Павло. Та взяв. (Набік). От причепилась потороча!
Проходять далі.
Іван Андрійович (до Шльоми). Так поїдь-таки, поїдь, розстарайся, бо мені аж-аж треба!
Шльома. Слухаю, пане! (Пішов).
Жозефіна виходить з другого боку, смутна.
Іван Андрійович (зуздрівши). А! Мамзель! Мамзель!
Жозефіна. Ах, се фі сама!.. Я шкаль madamе.
Іван Андрійович. Чого ви такі смутні? Ходіть, побалакаємо!
Жозефіна. Qu’est-ce-que c’est! 28 баляка́?
Іван Андрійович. Хе-хе-хе! Парле... парле...
Жозефіна. Оuі? Баляке́?
Іван Андрійович. Та йдіть-бо, сядемо тут та гарненько, любенько і поговоримо.
Жозефіна. Мне не мощна́… очень трудно, bien difficile... 29
Іван Андрійович. Чого там трудно? Ви не лякайтесь; потрошку...
Жозефіна. Нет трошка́… моя трошка́ не може́.
Іван Андрійович. О, бодай вас!.. А як же? Ось сідайте!
Сідають на дереві.
Які в вас славні ручки!
Входить Харлампій і крадеться тихо.
Жозефіна (не дає руки). М-eur, vous me faites des compliments? 30
Іван Андрійович. І очки славні... чим ви їх закаляли?
Жозефіна. Соmment? 31
Іван Андрійович. А подивіться, які чорні! (Хоче обняти).
Харлампій кашляє.
Жозефіна (встає). Я так не хотіль! Lissez moi tranquille! 32
Вихід IX
Ті ж і Харлампій.
Іван Андрійович (з досадою). Чого тобі треба?
Жозефіна хутко пішла.
Харлампій. Та там, вельможний пане, люди прийшли.
Іван Андрійович. А чого їм?
Харлампій. Загнали на спашу гусей, чи що.
Іван Андрійович. Ага! Побалакаємо, побалакаємо,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не судилось!, Старицький М. П.», після закриття браузера.