Читати книгу - "Таємне життя розуму : як ми мислимо, відчуваємо й вирішуємо, Маріано Сігман"

Виявлення механізмів роботи розуму сприяє спокійнішим міжособистісним стосункам. Ніхто ж не вимагає від шестимісячної дитини бігати й не розчаровується, коли в неї це не виходить. Розуміння засад розвитку уваги теж допомагає уникнути вимог, які малеча просто не здатна виконати, наприклад припинити плакати.

Мовний інстинкт

Окрім зв’язків, які відповідають за формування понять, у мозку немовляти є всі передумови для засвоєння мови. Це може прозвучати дивно. Передумови для французької, японської чи албанської? Насправді мозок готовий засвоїти будь-які мови, тому що в їхніх королівствах звуків є багато спільного. Ця революційна ідея належить лінгвістові Ноаму Чомскі.

Усі мови мають схожу будову. У кожній із них є система фонем, що групуються в слова, а ті, своєю чергою, поєднуються й формують речення. Речення організовані синтаксично, а ще їм притаманна рекурсивність, яка забезпечує всеохопність та ефективність мови. Виходячи з цього емпіричного засновку, Чомскі припустив, що конституційні особливості людського мозку сприяють засвоєнню мови в дитинстві. Це ще один аргумент проти ідеї tabula rasa: мозок чітко структурований, що, зокрема, робить його ідеальним для вивчення мови. Наступна перевага тези Чомскі полягає в тому, що вона пояснює, чому діти так легко вивчають переповнену дуже складними й часто імпліцитними граматичними нормами мову.

▶ Цю ідею підтверджено великою кількістю демонстрацій. Дуже цікаву запропонував Жак Мелер: французькі немовлята, яким було менш ніж п’ять днів, слухали послідовність усіляких фраз, які вимовляли різні люди — і чоловіки, і жінки. Єдине, що об’єднувало всі вислови, — це те, що вони були голландською. Час від часу мова несподівано змінювалася на японську. Науковець намагався дізнатися, чи така зміна здивує немовлят, адже це продемонструвало б, що вони здатні відрізняти й розпізнавати мови.

У цьому експерименті здивування вимірювали не тривалістю погляду, а інтенсивністю смоктання смочка. Мелер виявив, що за зміни мови немовлята смоктали з більшою силою, — як Меґґі Сімпсон[10], — а отже, вони розуміли, що відбувається щось важливе й незвичайне.

Найвагоміше те, що в аналогічному експерименті, коли звуки у фразах ішли у зворотному порядку, тобто запис прокручували задом наперед, реакція не повторювалася. Це свідчить, що новонароджені розрізняють не будь-який вид звуків, а налаштовані на вузьке завдання — обробку мови.

Зазвичай ми вважаємо поняття «вроджений» і «набутий» протилежними. Але на це можна поглянути по-іншому: на довгому конвеєрі еволюції людини набуте стає вродженим. Якщо дотримуватися такої стратегії мислення, то логічно, що схильність людського мозку від народження засвоювати мову означає існування прототипів мови в наших двоюрідних братів з еволюції.

Команда Мелера довела це, продемонструвавши, що мавпи також мають звукову сприйнятливість до мови. Як і немовлята, тварини здивовано реагували на зміну мов, яка відбувалася під час експерименту. Їхня реакція також стосувалася тільки мови й не виникала, коли фрази відтворювали задом наперед.

Приголомшливе відкриття й справжній подарунок для ЗМІ… «Мавпи говорять по-японськи» — еталонний приклад того, як кострубатий заголовок може знецінити важливий прорив науки. Цей експеримент довів, що мови базуються на чутливості мозку приматів до певних комбінацій звуків. А це, своєю чергою, є ймовірним поясненням того, чому більшість людей легко навчається розуміти усне мовлення в дуже ранньому віці.

Материнська мова

Наш мозок із першого дня готовий до мови й налаштований на неї. Але ця потенція не реалізується без соціального досвіду, тобто без спілкування з іншими. Такого висновку доходять дослідники поведінки дітей джунглів, які виросли без контакту з людьми. Один із хрестоматійних прикладів — Каспар Гаузер, чудово показаний в однойменному фільмі Вернера Герцоґа. Історія Каспара, що провів усе дитинство в ув’язненні[11], демонструє, що людині дуже важко засвоїти мову, якщо вона не практикувалася в цьому в ранньому дитинстві. Ми значною мірою опановуємо вміння розмовляти в соціумі. Якщо дитина виросла в цілковитій ізоляції, її здатність вивчити мову сильно постраждає. Фільм Герцоґа — багатогранне зображення цієї трагедії.

Предиспозиція мозку до універсальної мови отримує точні налаштування, коли ми контактуємо з іншими, засвоюємо нові знання (граматичні правила, слова, фонеми) чи втрачаємо розуміння звукових нюансів, неактуальних для материнської мови.

Спеціалізація мови починається з фонем. Наприклад, в іспанській мові п’ять голосних, а у французькій залежно від діалекту — до сімнадцяти, зокрема чотири носові звуки. Люди, які не говорять французькою, часто не відчувають різниці між деякими голосними. Наприклад, носії іспанської зазвичай не розрізняють звуки у французьких словах cou (вимовляється як [ku]) і cul (вимовляється як [ky]), що може призвести до анатомічних непорозумінь, тому що cou означає шия, а cul — дупа. Звуки, які вони сприймають як два однакові [u], для носія французької такі ж різні, як е та а для носіїв іспанської. Проте всі малюки світу можуть вловлювати такі відмінності в перші місяці життя. На цьому етапі розвитку ми розрізняємо речі, які стануть неможливими, коли подорослішаємо.

Фактично мозок дитини універсальний і здатен розрізняти фонологічні опозиції в будь-якій мові. З часом кожен мозок розробляє свої фонологічні категорії та бар’єри, що залежать від особливостей мови, якою він послуговується.

Щоб зрозуміти, що всі а, які вимовили різні люди в різних ситуаціях — з неоднакової відстані, з нежитем і без — відповідають тому самому а, потрібно створити категорію звуків. А це неминуче призводить до звуження ступеня деталізації. Між шостим і дев’ятим місяцями життя встановлюються межі для ідентифікації фонем серед розмаїття звуків. Звісно, їх визначає мова, яку ми чуємо під час розвитку. У цьому віці мозок втрачає універсальність.

Після раннього етапу, на якому фонеми закріпилися, настає час для слів. І тут виникає на перший погляд складний парадокс. Як дитина знає, де в мові слова? Проблема не тільки в тому, як вивчити значення тисяч лексем. Коли людина вперше чує фразу німецькою, вона не тільки не знає, яке слово що означає, а й не може визначити, де у звуковому континуумі речення закінчується одна лексема й починається інша. Це зумовлено відсутністю в усному мовленні чітких пауз, які б відповідали пробілам на письмі. Томуслухатилюдинуякаговоритьцетесамещонамагатисяпрочитатице[12]. Якщо немовля не знає, з яких слів складається мова, як воно вирізнить їх у такому потоці?

Перший спосіб розв’язання проблеми — говорити до немовлят по-мамусиному, тобто повільно й дуже чітко. У мамусиній мові між словами є паузи, які полегшують героїчну місію дитини з розділення речення на складові.

Та це