Читати книгу - "Щастя на порозі, Уляна Пас"

Цей  чоловік дуже дивний. Красивий, але надзвичайно холодний. І погляд у нього такий, наче він нікому в цьому світі не довіряє. А мені в першу чергу, тому що я сама навряд чи повірила б особі, котра майже посеред ночі з'явилася на поріг, та ще й з дитиною на руках. 

Та Натан виявився не мерзотником, навіть кімнату виділив для нас з Анею. Дівчинка знову заснула, як тільки добре поїла, а мені захотілося трохи більше дізнатися про батька цієї дитини. Все ж таки я планую залишити її з ним. Думаю, Натан, як старший брат, допоможе мені зрозуміти, чи варто це робити. 

Тихо причинивши двері в кімнату, я вирушила у вітальню, сподіваючись застати Натана саме там. Цей чоловік змушував мене хвилюватися. Та ще більше мене лякала перспектива зустрічати з ним Новий рік. Не так я собі його уявляла, але зараз це не найголовніше. 

Натан знайшовся на кухні. Він якраз готував для себе каву, та коли побачив мене, одразу поставив на стіл ще одну чашку. 

- Аня заснула, - сама не розумію, чому розповідаю йому це. Без запрошення сідаю за стіл і вже скоро переді мною з'являється чашка з ароматним напоєм.

- Наскільки я розумію, ти тут, щоб поговорити, - а Натан виявився розумним чоловіком. Він сів напроти і зробив ковток гарячого напою. 

- Я хотіла дізнатися у вас щось про Артема, - під його прямим поглядом мені ніяково. Здається, Краєвський занадто прискіпливо мене розглядає, але сказати щось не можу. Все ж таки я в його домі зараз. 

- Давай для початку дещо узгодимо. Я не настільки старий, Мілано. Можеш звертатися до мене на "ти". До того ж нам ще доведеться Новий рік разом зустрічати. Хочемо цього чи ні, - він говорить спокійно та стримано. Начебто не злиться, хоча не можу впевнено про це говорити. Можливо, Краєвський добре вміє приховувати емоції. 

- Ви… тобто, ти впевнений, що дороги настільки сильно замете? Хіба ніхто не буде їх розчищати? - з надією запитую. 

- Ти ж їхала сюди, Мілано. Хіба не помітила, що, окрім мене, тут ніхто не живе? Думаєш, трактор буде спеціально їхати, щоб розчистити для мене дорогу? - скептично запитує.

- Тоді я взагалі нічого не розумію, - бурчу. - Чому ви поїхали з міста саме сюди? Хотіла провести всі свята наодинці? 

- Ти правильно відмітила, - посміхається Натан. - Я точно не планував зустрічати Новий рік у компанії малознайомої дівчини і своєї можливої племінниці. 

Я добре розумію, що Натан не задоволений таким поворотом подій. Сама тримаюся з останніх сил. Ми ж абсолютно чужі та незнайомі люди.  І змушені жити під одним дахом через заметіль. Роблю ковток смачної кави під прямим поглядом чоловіка і поняття не маю, що говорити далі. Запитань так багато, та було б зручніше завдавати їх Артему, адже це саме він винуватець усіх моїх проблем. 

- Ти дійсно збиралася залишити дівчинку з моїм братом? - схоже, у Натана також назбиралося багато запитань. - Не боялася? Ти ж навіть не знаєш як він виглядає. 

- Боялася, - чесно зізнаюся. - Я просто думала, що він прийме свою доньку. Розумієш, у мене ж і своє життя є. Я була змушена залишити роботу, коли Маша померла. Кілька днів тому мені надійшла пропозиція полетіти в Рим на стажування. Я мріяла про подібну роботу. Планувала залишити Аню з Артемом на кілька місяців. Він же батько її. 

- Можливий батько, - одразу виправив мене чоловік. - Ти ж сама у цьому не впевнена. Артема в очі не бачила і повірила лише словам сестри. 

- Ти на що натякаєш? - відчуваю, що починаю злитися. - Маша мені не брехала! Вона дійсно зустрічалася з твоїм братом. А коли сказала йому про вагітність, він просто кинув її!

- Я вже говорив тобі і скажу ще раз, - абсолютно спокійно пояснює Натан. - Якщо Аня дійсно донька Артема, він буде займатися її вихованням. Тоді ти зможеш полетіти куди захочеш. 

- Ти впевнений, що Артем зрадіє від такої перспективи? Щось мені підказує, що стати батьком у такому молодому віці він точно не збирається, - додаю. 

- За свої вчинки потрібно відповідати, Мілано. Хочемо ми цього чи ні, - серйозно заявляє Краєвський. - У мене є свої методи впливу. Повір, Артем зробить усе, що я йому скажу. 

- Методи впливу? - фиркаю. - Ти думаєш, буде правильним змушувати його полюбити Аню? Я просто хочу, щоб він трохи мені допоміг у її вихованні. Мене не буде кілька місяців. Коли повернуся, заберу її назад. 

- Хіба це правильно? - хмуриться Натан. - Так вже сталося, що ця дівчинка залишилася з тобою. Ти не схожа на дівчину, котра готова просто взяти і віддати Аню чужій людині. А може, ти просто сподівалася на диво? Думала, що Артем зрадіє, побачивши доньку? Дуже наївно з твого боку. У житті так не буває. 

Я сама це добре знаю, але чути подібне з його уст не надто приємно. Таке відчуття, що Краєвський натякає на те, що я тупа ідіотка, котра поїхала в богом забуте місце, та ще й у таку жахливу погоду. Хоча ні, не натякає - прямо про це говорить.

- Я краще спати піду, - встаю на ноги і ставлю чашку в раковину. Відчуваю на собі погляд Натана, але повертатися у його бік чи продовжувати розмову не збираюся. Поговорили ми так собі, і не факт, що далі буде краще. Тому зараз треба просто піти в кімнату і сподіватися на те, що завтра хтось таки розчистить цю кляту дорогу. 

Я вже й так зрозуміла, що Рим мені не світить. В одному Натан має рацію - я дійсно не зможу залишити Аню з абсолютно незнайомою мені людиною. Вся ця ідея вирушити на пошуки Артема з самого початку була провальною. Не потрібна йому Аня - і це факт. І зовсім я не хочу, щоб Натан змушував брата до відповідальності. Насильно щасливим не стати. І Артем не стане, навіть з таким дивом, як Аня.

Моя крихітка міцно спить на ліжку, і я знімаю з себе одяг та лягаю поруч з нею. За вікном чутно, як завиває вітер і здається, що клятий снігопад лише набирає обертів. 

Сама не розумію, у який момент засинаю. Мабуть, хвилювання дається взнаки, а от прокидаюся різко й одразу розумію, що не так. Аня плаче поруч, і мені доводиться швидко одягати джинси та футболку, а тоді взяти крихітку на руки.