Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

Наступного дня Варіне чергування в готелі починалося після обіду, і вона могла б спокійно відіспатися, але їй не спалося. Вона лежала, втупившись у стелю, і спостерігала за першими промінчиками світанку, які пробралися в кімнату крізь нещільно запнуті штори і пофарбували всю кімнату в рожево-золотистий колір. Варя завжди любила зустрічати світанок, цю гру тіней і світла, їй подобалося милуватися містом, оповитим ранковим туманом, яке дрімає в перших променях сонця, спостерігати, як ніч відступає і відкриває погляду яскраві фарби і контури вулиць, що пробуджуються. Але сьогодні вона нічого не помічала, їй не давали спокою спогади про вчорашню зустріч у клубі. Варі раптом згадалося, що вона якось читала в газеті про те, що у кожної людини на землі є сім двійників, ось тільки шанс зустрітися з ними не великий. Їй здавалося, що двійники можуть бути у знаменитих людей, акторів або артистів, але щоб він був у такої простої дівчини як вона, в це вірилося насилу. В тій статті ще багато говорилося про гени, про те, що у кожної людини через тридцять поколінь буде налічуватися мільйон родичів, які можуть бути розкидані по всьому світу, при цьому, звичайно, гени тасуються, перемішуються, як карти в колоді, але іноді випадають однакові карти. Варя гадала, які родинні зв'язки могли пов'язувати її та Ліз, а ще вона вірила, що їх зустріч не була випадковою, вчені в тій газеті стверджували, що подібні зустрічі є вісниками майбутньої біди, але їй не хотілося думати про погане.

Коли вже зовсім розвиднілося, втома і сон всеж зморили її, і вона провалилася в тривожні сновидіння, з яких її вирвав телефонний дзвінок:

- Варю, прости, що розбудила, - почула вона Марійкин голос. - Рятуй, у нас тут повний аврал, сьогодні всі як з глузду з'їхали: одні виселяються, інші тільки приїхали, потрібно підготувати номери, а одна покоївка захворіла, інша теж невідомо чому на зміну не вийшла, дівчата з ніг збилися, Маріо рве та метає .Будь ласка, прийди раніше, якщо зможеш.

Варя, погодившись, відразу ж відправилася у ванну, на швидку руку привела себе в порядок і, проковтнувши бутерброд з чашкою гарячої кави, помчала на роботу. Перше, що вона почула, увійшовши через чорний хід в будівлю готелю, була добірна нецензурна лексика, що доносилася з шахти службового ліфта. Вирази були так хвацько закручені, що «Bastardo» і «Figlio di putana», які часто використовувала Марійка, здавалися просто безневинними компліментами. Добре ще, що звуки зі службових приміщень не долітали в ту частину будівлі, де зупинялися постояльці завдяки гарній звукоізоляції стін. Як з'ясувалося, настільки емоційне словесне виверження було рук, а точніше голосових зв'язок, Маріо Россі, який застряг у ліфті. Адміністратор був людиною дуже активною, яка не могла і хвилини посидіти спокійно, нічого не роблячи. Тому коли він зрозумів, що ліфт завмер і, що йому доведеться сидіти і чекати коли ж його полагодять, йому вдалося якимось дивом відкрити стулки дверей. Зупинка сталася між поверхами, і Маріо вирішив вибратися на третій поверх, куди ліфт піднявся лише наполовину. Але або стулки дверей зачинилися, або адміністратор спочатку їх не широко розкрив, переоцінивши стрункість своєї фігури, врешті-решт, він застряг і зараз паплюжив всіх і все за нерозторопність. Коли його, нарешті, вдалося звільнити, дісталося всім: і слюсарю, якому Маріо відвісив ляпаса в стрибку, тому що сам адміністратор був на зріст трохи більше півтора метра, а зріст слюсаря перевищував два, і покоївкам, які зібралися на його крики, і Варі.

- З'явилася, нарешті! Швидше перевдягайся і за роботу! Нічого стояти стовпом! - гаркнув він їй і побіг вгору по сходах, перестрибуючи через дві сходинки.

Швидко одягнувши уніформу, Варя взялася за прибирання звільнених номерів на її поверсі, руки спритно виконували звичну роботу, а думки були дуже далеко. Вона так замислилася, що коли, закінчивши, стала викочувати з номера візок зі стопкою чистої постільної білизни, рушників і банних халатів, ледь не збила з ніг жінку в яскраво-червоному капелюсі з величезними полями. Губи сказали звичне: «Scusi per favore», а в голові тим часом чомусь промайнуло: «Ось це мухомор!» Варя навіть посміхнулася своїм думкам, але посмішка відразу спала з її обличчя, коли дама підняла голову і дівчина змогла розглянути її обличчя. Перед нею, задоволено посміхаючись, стояла Ліз. Вона величним жестом показала беллбою, куди в номері поставити її багаж, а потім, коли він пішов, звернулася до Варі:

- Ось ми і знову зустрілися. Правда ця зустріч не випадкова. Мені вдалося дізнатися, що ти працюєш у цьому готелі, ось я сюди і перебралася в надії, що я все ж зможу тебе умовити взяти участь в моїй витівці.

- Я ще вчора Вам сказала, що не зможу цього зробити.

- Ох і вперта ж ти! - заявила Ліз. - Подумай гарненько, адже такі гроші на дорозі не валяються. Це буде безневинний жарт, ти зможеш добряче повеселитися, відпочинеш від своїх швабр і ганчірок, а то ти з ними, напевно, і спиш, точно як Попелюшка. До того ж за цей жарт ти отримаєш кругленьку суму, впевнена що це більше, ніж ти заробляєш за місяць, а тут всього один вечір.

Але на всі її доводи Варя лише заперечливо мотала головою. Зрештою, Ліз припинила свої вмовляння і з незадоволеним виглядом заявила:

- Гаразд. Як би ти потім не пошкодувала. Я більше вмовляти не буду.

Вона вже попрямувала до дверей номера, але знову різко повернулася до Варі.

- Ти прибирала в моєму номері? Що ж підемо подивимося як там все прибрано. І візок свій візьми, раптом мені буде мало рушників або не влаштує чистота постільної білизни.

Майже півгодини дівчина була змушена терпіти капризи Ліз, то їй здалася подушка занадто жорсткою і вона зажадала її замінити, то виявилося недостатня кількість плічок в шафі, то вода в мінібарі не тієї фірми. Загалом, виконавши всі її вимоги, Варя відчувала себе такою втомленою, немов відпрацювала цілу зміну, а попереду ще було стільки роботи. Вона, нарешті, змогла повернутися до прибирання номерів, але не минуло й години, як вона раптом побачила, що в її сторону мчить Маріо в супроводі Ліз, яка як і раніше ховає обличчя під полями капелюха. Але всеж адміністратор, наблизившись до Варі, завмер на мить, потім перевів погляд на постоялицю і, пробурмотівши своє звичне «Dio mio», заявив: