Читати книгу - "Хорор у морзі: нечиста сила в судово-медичному відношенні"

так і кортіло запитати, коли саме таке відбувалося в його морзі. Він навіть єхидно примружив очі, але потім вирішив не псувати враження від розповіді друга. А Демч продовжував натхненно розповідати вже іншу історію. Дівчата були просто зачаровані байками Демча і мовчки дивилися тому в рота. Залишки алкоголю вже давно вивітрилися з їх організму під дією адреналіну, і для підтримки градуса спілкування був потрібний повтор ритуалу розпиття.

– Ну, як вам екскурсія? – запитав Саня.

– Це саме краще моє проведення часу тут! – захоплено визнала Алла, а Лера лише поплескала в долоні.

– А зараз, мої допитливі гості, дозвольте провести Вас до наших скромних апартаментів, – взяв їх під руки Демч і повів усіх у кімнату «психологічного розвантаження», як її називали лаборанти.

Орест по дорозі завернув до себе в кабінет, де у нього зберігались «могоричеві» пляшки від родичів померлих. За мить він з'явився з пляшкою шампанського.

– Хлопчики, все було круто!

– Ну, тепер і ви коліться!

– А вгадати слабо? – засміялася Алла.

Орест про себе вирішив, що Лерою він Демчу не поступиться. Вже дуже сподобалася йому ця смішлива дівчина, з проникливим поглядом. Хай Санька займається більш грубуватою Аллою.

– Можна спробувати, – розсміявся Демч і весело поглянув на Манчишена.

– Судячи з цікавості, яку ви проявляли до нас і до трупосховища, ви можете бути й медичками, і представниками іншої професії. Але, якщо б ви були медичками, то знали б цей морг, тому що місцеві студенти бували тут, хоч, мигцем. Отже, ви – не медики.

Лера весело засміялася, а Алла чіпко дивилася на Демча.

– Слухайте, а де у вас тут туалет? – перезирнулися дівчата.

– Орест вас зараз проводить, – кивнув головою Саня, і той захопив дівчат за собою.

Йдучи, дівчата необачно залишили свої сумки на дивані. Демч, з секунду повагавшись про моральність свого вчинку, блискавично відкрив одну з них, і побачив відомчу корочку. Розкривши її, він з полегшенням щось прочитав, повернув все на місце і почав прибирати стіл. Ну звичайно ж! Можна було одразу здогадатися!

Компанія застала його за наповненням келихів.

– Цукерки? Продовжимо? Або самі розповісте, що ви за пташки?

– Ні вже, раз почав – продовжуй, – відповіла Алла, вмощуючись зручніше.

– Їй-Богу, твій погляд мене просто чіпляє! Раз ви – не медики, то у мене залишилося ще два варіанти… Тільки – без образ. В першу чергу, якби ви поводилися кілька вульгарніше, я б подумав, що ви можете бути причетні до найдавнішої професії…

– Що? – обурено запротестували дівчата і Орест.

– Я ж сказав: «якби»! Але, тому що такого немає, і ви не дуже-то боялися в трупосховищі, тому я роблю висновок, що ви, швидше за належите до правоохоронних органів… Вгадав?

– Вгад-а-а-в, – розчаровано протягнула Алла.

– В точку! – засміялася Лера і показала свою корочку, з якою Санька вже таємно ознайомився.

У посвідченні було сказано, що його власниця – Валерія Остроглядова працює в слідчому відділі місцевого РВВС.

– Ти диви, у тебе навіть прізвище відповідне! – розчулився Орест, і Демч глянувши на нього, зрозумів, що приятель уже встиг закохатися.

– Так ми колеги! Слідак слідака бачить здалеку! – засміявся Демчин.

– Подібне тягнеться до подібного, – філософські зауважила статечна Алла.

– Так ви обидві працюєте в СВ?

– Бери вище: я – в прокуратурі! – гордо відповіла Алла.

Пощастило ж їм! Тільки-но приїхали після практики в Т-ське, як зразу ж познайомилися зі справжніми мужиками. Вони обидві не дуже сприймали чоловіків, які працювали в РВВС. Більшість з них були ловеласами, що нещиро прикривалися особливостями небезпечної професії перед дружинами.

Тому дівчата не могли сприймати їх потенційно серйозними для створення сім'ї. Про лікарів теж ходили подібні чутки. Але з такими, щонайменше, буде цікаво і весело.

Орест був просто в захваті від такого знайомства. А Демчу вистачало професійного спілкування з прокуратурою, щоб ще і зустрічатися з прокурорською слідчою, яка, до речі, не дуже йому сподобалася. Як галантний кавалер, він, звісно, не подав виду про це, вони разом проводили ввечері дівчат додому. Але на запитання Алли, коли вони побачаться знов, невизначено знизав плечима і відповів, що як облаштується остаточно, то як-небудь побачаться. Орест же з Лерою одразу домовилися здзвонитися і зустрітися на тижні.

– Як тобі дівчата? Вогонь! – в захваті ділився враженнями від знайомства Манчишен.

– Та ти влип, мій друже, – констатував Демч.

– Я й не приховую. Якщо вона виявиться такою в усьому іншому, то буде просто моїм ідеалом.

– Успіху тобі!

– А ти?

– Ну як тобі сказати? Алла – не мій тип, чесно кажучи. Крім того, я не схвалюю відомчих романів. Хоча визнаю, – краще, якщо партнери мають спільний інтерес.

– А який твій тип жінок?

– Сам не знаю. Але точно, не такий, як Алла. Мені навіть наша мала Баська і то більше подобається, і по красі, і як особистість.

– Звичайно, вона ж тобі прямо в рота дивиться! Так замути з нею.

– Ага, так вона ж ще дитина!

– Ти чого? Їй вже вісімнадцять є – цілком шлюбний вік.

– Ну, це-то – так, але вона вже за ручку з Гошею ходить, помітив?

– Слухай, брате, ти ж – начальник! – здивувався Орест.

– Ні, я ніколи не буду користуватися службовим становищем. Це для мене просто огидно.

Бачив я, бувши в інтернатурі, як потім все це обертається. Не потрібні мені потім проблеми на роботі!

– Ти, прямо, як молодий досвідчений дідок! Слухай, але мені так сподобалося, як ти публіку вмієш тримати! І де ти таке дізнався про наш морг?

– Так це не про наш морг! Це звичайні моргівські експертні байки, причому – справжні. Такі випадки були, навіть в В-ому бюро, та й не тільки в ньому… Треба ж було зацікавити їх…

– Але такий дар переконання… Це було щось!!!

– Професійне. Ми ж зобов'язані ще й лекції читати населенню.

– Які?

– А у вас що, не вимагають?

– Про що? По трупах? – щиро здивувався Манчишен.

– Так, адже, трупи перед цим були живими людьми! Ми читаємо про профілактику травм і нещасних випадках серед дорослих і дитячих колективів, про необхідність дотримуватися спокою при конфліктах і т. д. А ви могли б про пухлини, необхідності проходити профогляди…

– Господи, поки від нас не вимагають – і, слава Богу. Отже, в тобі прихований талант оповідача. Книжки писати треба.

– Можливо, з часом. До речі, багато наших пишуть. Тому, що бачать життя як би зсередини, і смерть…

Вони відкрили двері, і Орест з полегшенням плюхнувся на ліжко.

– Це був незабутній день!

– Так, нічого так, – спокійно відгукнувся його приятель, роздягнувся і тут же заснув.

А Манчишен довго дивився