Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

- Ви ще щось хотіли?- спитав, вертаючи її до реальності.

- Телефон,- пропищала дівчина і прочистивши горло продовжила,- вашої асистентки. Де я можу дізнатися?

 Чоловік невдоволено стиснув губи і Ліна знову відчула себе ідіоткою.

- У відділі кадрів. Там всі дані працівників,- пояснив, мов для особливо обдарованих і вертаючись до свого заняття сухо додав.- Я починаю сумніватися у виборі Оксани Володимирівни.

 Ліна стояла, згораючи від сорому і не могла доперти, як можна було так елементарно зганьбитися. Вона розвернулася, щоб врешті вийти з цього кабінету її моральних мук, як почула за собою голос керівника.

- І ще, принесіть мені кави та через дві години в мене збори. Ви маєте бути там присутні. Все решта вам роз’яснить Олена. Можете іти.

 Ліна кивнула, швидше собі, бо він і так не дивився в її бік і на ватних ногах вийшла з кабінету. Вже за зачиненими дверима дівчина знову почала дихати. Серце калатало. Вона підійшла до свого нового робочого столу і сіла на крісло. «Та що ж це з нею таке діється! Ну не монстр же він, чого так боятися. Всього-то строгий і вимогливий . Так, треба брати себе в руки і пригадувати, що він там говорив»- заспокоювала себе дівчина.

 Ліна хотіла зателефонувати до Оксани Володимирівни, але зрозуміла, що залишила свої речі в колишньому кабінеті і прийшла сюди з пустими руками. Не гаючи часу спустилася вниз, дізналася потрібний номер, забрала сумку і пальто та поспішила назад. Часу на це пішло не багато, та коли вона верталася назад, то помітила біля однієї з поличок з папками свою кару за гріхи. Він щось уважно передивлявся в одній із них.

- Попрошу більше не відлучатися без мого відома з робочого місця,- заговорив він не піднімаючи погляду, коли вона наблизилась.

- Я просто ходила за речами і щоб дізнатися номер телефону,- спробувала пояснити дівчина і зайшла за стіл, такий собі імпровізований кордон і сумнівний захист.

- Ваші причини мене не цікавлять,- закрив папку і вернув на місце, потім взяв іншу.

 Ні, ну це вже нікуди не годиться. Дух протиріччя потребував справедливості, заглушаючи голос здорового глузду. Ліна кинула свої речі на стіл і в тишині приймальні звук видався занадто гучним. Вона підняла голову та, з почуттям власного достоїнства в погляді, заговорила:

-  То я тепер наче в школі і щоб піти в туалет потрібно питати дозволу?

 Краще б вона мовчала...

 Він підняв погляд від свого заняття і хмурим, невдоволеним поглядом із ледь вловимим здивуванням, подивився на неї. Серце знов розійшлося в шаленому ритмі. Вона не змогла витримати уваги цих холодних очей і потупила погляд. Вона переоцінила свої сили протистояти йому. Ліна відчула себе набридливим і дурненьким створінням.

- Хороша асистентка повинна бути податлива і слухняна. Гострити язик можете деінде.

 Понад усе дівчина хотіла зараз провалитися крізь землю, але вона взяла себе в руки.

- Вибачте, я не проходила курсів хороших асистенток.

- То хай це буде першим уроком. До речі, як вас звати?- запитав закриваючи папку і ставлячи на місце.

- Ліна,- тихо відповіла дівчина.

- Добре. Приступайте до своїх обов’язків, - сказав по дорозі до свого кабінету.

 Коли двері за ним зачинилися, Ліна важко впала на крісло. «Чим далі в ліс тим більше дров,- зітхнула на свої думки,- відчуваю, два місяці будуть «веселими».

 Так день і минув: знервовано, схвильовано, в метушні. Дівчина дізналася в пані Олени про все найважливіше і кілька нюансів, на які та особливо наголосила. Ліна подякувала та пообіцяла турбувати тільки в крайніх випадках, оскільки розуміла, що самопочуття після аварії не найкраще. На прощання пообіцяла швидкого одужання (чого б і сама дуже хотіла) і вимкнула зв’язок.

 Ліна згадала, про каву і кинулася до кавомашини, в якій довго не могла розібратися. Коли врешті напій був готовий, вона, хвилюючись через таке запізнення, понесла в тремтячих руках чашку в кабінет шефа і мало не перекинула ту на стіл, де лежали важливі документи. Вона фізично відчувала крайню ступінь його незадоволеності.

 Потім, до повного щастя, дівчина забула про збори, про які він згадував раніше. Коли чоловік вийшов з кабінету і спитав чи готова вона, дівчина аж підстрибнула від несподіванки.

- Так, готова,- спантеличено відповіла, вхопила записник і поспішила за ним, який навіть не оглядався.

 Вже на місці Ліна зрозуміла, що схопила не блокнот, а податковий кодекс. Благо, неподалік помітила чисті аркуші паперу, якими і скористалася під осудливим поглядом Вадима Олександровича.

 Вечором, ідучи додому, дівчина всю дорогу не могла заспокоїтись. «Ганебний, ганебний день,- говорила собі,- яка ж я невезуча дурепа»

 Дивно було, що Гнаткевич досі не прогнав її. Хоча, ще не пізно і (в душі зажевріла слабка надія), можливо, завтра її вернуть на колишню посаду.

 Не вернули.