Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Був же тоді в граді Києві лікар один, родом і вірою вірменин, вмілий вельми у лікуванні, що й ніколи раніше не було такого. Бо, лише поглянувши на хворого при смерті, зразу називав йому день і час смерти, і ніколи не змінювалося слово його, тому такого ніяк уже не хотів лікувати. З таких хворих принесли одного до Печерського монастиря — був це перший у князя Всеволода боярин. Його ж вірменин до відчаю привів: прорік йому через вісім днів смерть. Блаженний же Агапіт помолився за нього, дав йому з'їсти зілля, яке сам їв, — і здоровим зробив. І зразу розійшлася про нього слава по всій землі руській. Вірменин же, заздрости стрілою зранений, почав докоряти блаженному і послав у Печерський монастир одного на смерть присудженого, йому ж смертельного зілля дати звелів, щоб, скуштувавши перед Агапітом, помер. Блаженний же, бачивши, що хворий помирає, дав йому того ж зілля, яке сам їв, молився за нього — і так визволив приреченого на смерть. Відтоді найбільше озброївся на блаженного іновірний той вірменин і намовив одновірців своїх, аби дали самому Агапітові смертельне зілля випити. Блаженний же, випивши, без шкоди залишився. Знає-бо Господь, як благочестивих від напасти визволяти, як сказав: "Якщо і щось смертельне вип'ють, не зашкодить їм".
Після цього розхворівся у Чернігові князь Володимир Всеволодович Мономах, якого старанно лікував вірменин, проте нічого не досягнув, але, навпаки, недуга більшою стала. Тому князь, при кончині будучи, послав до ігумена Печерського, а був уже тоді Йоан, просячи, аби послав до нього в Чернігів блаженного Агапіта задля лікування. Ігумен же, покликавши ченця, сповістив прохання князя, але блаженний Агапіт (якого ж ніколи не бачили, щоб виходив за ворота і лікував поза монастирем) зі смиренням відповів: "Якщо до князя в такому ділі піду, то й до всіх піду. Прошу тебе, отче, не вели мені за монастирські виходити ворота — через славу людську, від неї ж обіцяв я перед Богом до останнього свого подиху втікати. Коли захочеш, краще в инший край піду і повернуся сюди, коли напасть ця мине". Розумів же посланець княжий, що не зможе самого блаженного Агапіта до свого пана прикликати, — почав просити, аби принаймні зілля на зцілення подав. Тому, примушений від ігумена, блаженний дав посланцеві зілля зі своєї їжі. Коли ж його принесли і князь скуштував, зразу здоровим став, молитвами блаженного.
Тоді князь Володимир Мономах прийшов сам у Печерський монастир, хотівши бачити того, через кого Бог здоров'я йому дарував. Ніколи-бо не бачив блаженного, якого вшанувати даром маєтку бажав. Але Агапіт не хотів на землі славним бути — сховався, тому князь принесене для нього золото віддав ігуменові. Проте незадовго послав знову той-таки Володимир одного з бояр своїх з великими дарами до блаженного Агапіта. Коли посланець знайшов його в келії, поклав перед ним те, що приніс. Блаженний же мовив йому: "О дитино, я ніколи ні від кого нічого не брав, бо ніколи не зцілював силою своєю, але Христовою. Не потребую тому й нині цього". Відповів боярин: "Той, хто послав мене, знає, отче, що не потребуєш нічого, але прошу тебе задля утішення сина твого, якому ж Бог здоров'я через тебе дарував, прийми це і віддай (якщо угодно) вбогим". Сказав йому старець: "Оскільки так промовляєш, з радістю прийму. Скажи ж тому, хто послав тебе, що й инше, скільки має, чужим є, нічого з того не зможе взяти з собою, з життя відходячи, тому ж хай роздасть те убогим, бо сам Господь серед них, що визволив його від смерти, я ж нічого б не досяг". І прошу, щоб не чинив мені непослуху в тому, аби гірше не постраждати". Це сказавши, взяв блаженний Агапіт принесене золото і пішов з ним із келії, наче щоб сховати. Винісши з келії, кинув його, сам же, утікши, сховався. Боярин же вийшов і побачив кинені перед воротами всі дари, взяв їх і віддав ігуменові Йоану. Тоді повернувся до князя і розповів йому про блаженного все, що бачив і чув. І розуміли всі, що блаженний Агапіт — справжній раб Бога, від Нього одного винагороди потребує, а не від людей. Князь же, не насмілюючись не послухати святого, почав, не шкодуючи, роздавати майно своє убогим.
По багатьох трудах і подвигах богоугодних розхворівся і сам безкорисливий цей лікар — блаженний старець Агапіт. Про те довідавшись, вищезгаданий той лікар-вірменин прийшов до нього, щоб відвідати, і почав змагатися з ним у лікарській майстерності, питаючи, яким зіллям лікувати ту недугу. Відповів блаженний: "Господь сам як лікар душі і тіла здоров'я подасть". Зрозумів же вірменин, що він цілковитий невіглас у лікуванні, і сказав до своїх: "Не вміє цей нічого з нашого уміння". Тоді ж, взявши його за руку, сказав: "Правду кажу, що на третій день померти маєш. Якщо зміниться слово моє, тоді я зміню своє життя і стану таким самим монахом". Блаженний же з гнівом сказав: "Чи такий спосіб твого лікування? Про смерть краще, ніж про допомогу свою, розповідаєш. Якщо вмієш лікувати, то дай мені життя. Якщо ж цим не володієш, чому мені докоряєш, присуджуючи, що на третій день помру? Мені-бо сповістив Господь, що через три місяці маю відійти до Нього". Сказав йому знову вірменин: "Ось ти вже цілий змінився, такі не живуть довше трьох днів". Був-бо той знеміг вельми, що ані ворухнутися не міг. Між тим принесли до блаженного Агапіта такого самого недужого з Києва на зцілення. Блаженний же предивною Божою допомогою зразу встав, наче не хворий, і, взявши звичне своє зілля, яке мав для їдження, показав вірменину,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житія Святих - Червень, Данило Туптало», після закриття браузера.