Читати книгу - "Меллорі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Крю мешкав у чотирикімнатній квартирі понад тютюновою крамницею у брудному провулку, що відгалужувався від Друрі-лейн. Аби дістатися квартири, треба було проминути два сморідних ящики для сміття, які заступали прохід до прогону, східці якого не були застелені килимом[12] і вели нагору, до тьмяно освітленого сходового майданчика. У дальньому кутку майданчика були двері квартири Крю.
Якби ви побачили Крю, коли той цілеспрямовано походжав Вест-Ендом, то легко могли би сплутати його з представником дипломатичної служби чи, може, навіть із фахівцем з Гарлі-стріт[13] — звісно, з таким, який спеціалізується на жіночих хворобах. У самій його зовнішності була якась винятковість і владність; а бездоганні манери вводили в оману людей, які вважали його поважним, культурним і впливовим чоловіком.
Самому Крю неабияк дошкуляло те, що він мусить мешкати у такому жалюгідному районі, проте йому було необхідне житло, розташоване якнайближче до Вест-Енду таз помірним комірним, і саме ця невеличка квартира була найкращим, що він міг собі дозволити. Адже Крю аж ніяк не був поважним чоловіком. Хоча він і вишукано вбирався, єдиними його активами були аристократичний вигляд і вправні пальці. За фахом, — якщо це, звісно, можна назвати фахом, Крю був кишеньковий злодій; це була таємниця, яку він ніколи й нікому не розкривав і якої трохи соромився. Навіть Коррідон, який мав воістину енциклопедичні знання про Вест-Енд і про діяльність представників тамтешнього злочинного світу, гадки не мав про те, чим насправді займається Крю.
Крю обчищав кишені вже чимало років поспіль. Його жахала поліція та перспектива бути заарештованим. Тож Крю завжди якнайретельніше обирав своїх жертв, насамперед упевнюючись, що цінності, яких він збирається цих людей позбавити, варті того ризику, на який він себе наражає. Його пальці були неймовірно вправні. Він міг поцупити годинника просто з зап'ястка, витягнути гаманця, захищеного верхнім одягом, й відчепити пару запонок із манжети сорочки, і то так спритно, що його жертві невтямки було, що її щойно обікрали. Зняти кольє чи брошку, відкрити сумочку, перекинуту через руку її власниці, та забрати з неї всі гроші — усе це було для Крю дитячою забавкою. Його ніхто не підозрював; а найменше з усіх — поліціянти, яким було добре відомо, що у Вест-Енді працює якийсь видатний кишеньковий злодій, і які чимало років поспіль намагалися заманити його в пастку.
На той час, коли Коррідон дістався будинку, в якому мешкав Крю, дощ поступився місцем слабенькому й тьмавому сонячному світлу, яке лише підкреслювало бруд і занепад домівок, що стояли обабіч цієї злиденної вулички. Коррідон знав Крю завжди чисто поголеним, охайно вбраним і вибагливим до своєї зовнішності, тож зараз неабияк здивувався, що той живе у такому районі. Він зупинився навпроти тютюнової крамниці, запитуючи себе, чи правильну адресу дав йому Зані. Ніхто не звертав на нього уваги. На узбіччі хідника була припаркована довга вервечка автівок та ваговозів, а чоловіки, які заклопотано переносили ящики з квітами, що височіли понад їхніми головами, подеколи штовхали Коррідона, поспішаючи завантажити свої транспортні засоби.
Зані сказав, що квартира Крю розташована над тютюновою крамницею, а на всій вуличці саме тут була єдина така. Ухилившись від зіткнення з водієм, який сунув просто на нього, завдавши на спину мішок картоплі, Коррідон піднявся нагору незастеленими сходами, безшумно ступаючи у своїх черевиках на м'якій Гумовій підошві. Діставшись верху сходів, він зупинився, наслухаючи, але вулиця була сповнена шумами вантажівок, які маневрували, аби проминути валку припаркованих автівок, а їхні водії кричали один на одного, заїжджаючи на хідник, розверталися назад, і ревище їхніх моторів заглушувало усі інші звуки навколо. Тихенько підійшовши до дверей Крю, Коррідон різко постукав, а тоді притулив вухо до дверей і прислухався. Після довгої паузи він почув якийсь рух по той бік дверей, а тоді відсунулась засувка, двері прочинилися і з-поза них показався Крю.
Навіть попри те, що Коррідон не бачив Крю вже чотири роки, він миттєво його впізнав. Час його пошкодував. Він хіба що трохи схуд, і волосся над його високим чолом злегка порідшало. Тепер від його носа до кутиків рота збігали глибокі борозни, а під очима з'явилося мереживо ледве помітних зморщок, однак у всьому іншому це був той самий бездоганний, вишуканий та показний Крю, якого Коррідон колись уперіщив по голові пивною пляшкою.
Побачивши Коррідона, Крю судомно стрепенувся та відскочив назад, намагаючись захряснути двері, але Коррідонова нога на порозі завадила йому це зробити.
— Привіт, Крю, — спокійно сказав Коррідон. — Не очікував побачити мене знову?
Крю визирнув з-поза дверей, водночас налягаючи на них усією своєю вагою та затискаючи ногу Коррідона. Він важко дихав, його рот розтулився, а в очах застиг вираз жаху.
— Вам не можна сюди заходити, — сказав Крю тремтячим голосом. — Тільки не зараз. Наразі незручний момент.
Коррідон глузливо посміхнувся, притулив долоню до дверей, а тоді раптово та сильно штовхнув їх, і то так, що Крю поточився назад. Коррідон увійшов до невеличкого передпокою та зачинив за собою двері.
— Пам'ятаєш мене? — запитав він і виразно подивився на нерівний білий шрам, який підіймався чолом Крю та зникав у його поріділому білявому волоссі.
— Коррідон, чи не так? — сказав Крю, задкуючи. — Тобі сюди не можна. Я саме збирався виходити з дому. — Його посмішка миготіла, неначе жарівка у патроні із зіпсованим контактом. — Перепрошую, та я вже й так запізнююсь. — Він поглянув у глибоко посаджені, холодні сірі очі Коррідона та почав заламувати руки, а тоді усвідомив, що робить, спохопився та поквапливо запхав їх до кишень штанів. — Я... Я буду змушений наразі вказати тобі на двері. Може, зайдеш якось іншим разом, старий. — Крю зробив у бік Коррідона гримасу, намагаючись надати собі невимушеного вигляду, та натомість йому вдалося хіба що справити враження жалюгідної, охопленої страхом людини.
Коррідон похапцем роззирнувся передпокоєм і вельми здивувався, побачивши на столику вазу з тюльпанами кайзерскроон[14], червоно-жовті пелюстки яких уже майже повністю розпустилися. В його уяві квіти та Крю аж ніяк не поєднувалися одне з одним.
— Бачу, той шрам у тебе ще й досі залишився,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меллорі», після закриття браузера.