Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

На коригування звіту я витрачаю приблизно двадцять хвилин. Закінчивши, я відкидаюся на спинку крісла і згадую сьогоднішню прогулянку в парку та моїх нових знайомих, хлопчика Даню та його милого татуся.

Влад мені дуже сподобався. У нього приваблива, мужня зовнішність, він дуже харизматичний та цікавий співрозмовник. Та й почуття стилю йому не чуже. Просто мрія, а не чоловік. Шкода не взяла його номер телефону, але з іншого боку не люблю нав'язуватись. Гаразд, якщо судилося, то ми обов’язково ще побачимося.

Я прикріплюю файл зі звітом в електронному листі та натискаю кнопку «надіслати» на комп'ютері. У цей момент до кабінету заходить шеф.

– Як справи? Виправила звіт?

– Так, все гаразд, надіслала Вам його на пошту.

– Ось бачиш, можеш, коли захочеш. А то вихідний, вихідний… – буркотить шеф. – Роботи на п’ять хвилин.

– Майже. Я можу йти? – цікавлюсь я, тому що не маю особливого бажання перебувати в одному приміщенні з цим буркотом.

Не можу сказати, що він погана людина, але його грубість та непристойні жарти, які він іноді видає, дратують. Незважаючи на це, він професіонал своєї справи, та й про регулярні премії нам не забуває. У колективі між собою ми називаємо його просто Сергійович.

– Не смію затримувати, – недбало відповідає шеф.

Задзвонив мій телефон, я витягаю його з сумки і мимоволі посміхаюся. Це дзвонить моя найкраща подруга.

– Так Елечка, привіт,– радісно відповідаю я на дзвінок.

– Привіт подружка! Як ти?

– Все чудово. Зараз на роботі, викликали терміново, але вже збираюся додому.

– Твій Сергійович зовсім уже знахабнів. У законний вихідний експлуатує, – обурюється подруга.

– Еляяя...

– Та гаразд, жартую, – сміється Елька, – я ж знаю, що ти відповідальна і якщо треба терміново, то і у вихідний вийдеш на роботу. Слухай, якщо ти вже закінчила, давай може, зустрінемося зараз, вип'ємо кави.

– У принципі, я не проти. А давай краще до мене. Посидимо у спокійній обстановці, – пропоную я.

Обожнюю посиденьки з подружкою, випити келих червоного та попліткувати.

– Домовилися, тоді за годину я в тебе.

– Чудово. Тоді до зустрічі.

До будинку я дістаюся на таксі, по дорозі заїхавши в супермаркет і прикупивши для наших посиденьок м'ясну нарізку, 3 види сиру для сирної тарілки, фрукти, пляшечку червоного напівсолодкого та ще замовляю по телефону суші. Еля їх обожнює.

Сходила в душ і починаю накривати на стіл, тому що до приходу подружки залишається десять хвилин.

Лунає дзвінок у двері, і я поспішаю відкрити. На порозі стоїть Еля з пакетом і пляшкою вина.

– Привіт подружка, а ось і я!

– Привіт, заходь. Я якраз закінчую накривати стіл.

Поки я розкладаю їжу на тарілках, подруга пішла мити руки, а потім приєднується до мене на кухні.

– Я не з порожніми руками, – каже вона і починає діставати з пакета продукти. Різноманітні фрукти, невеличкий тортик і пляшку вина.

– Елька ти чого це, з тортиком до кондитера в гості, – сміюся я.

– Знаєш, твої смаколики я, звичайно, обожнюю, але іноді хочеться чогось такого, хімічного.

– А ще вино. І я також купила. Дві пляшки на двох, попили, називається кави. Мені від Михайла не влетить? Скаже, що споюю його дружину.

– Мій Мишко золото, а не чоловік. Не хвилюйся, все буде добре. Та й взагалі, мені, з моїми постійними стресами просто необхідно трохи розслабитись.

– Які ще стреси? Чоловік у тебе ніби спокійний, та й Дмитрик слухняний.

– Ахаха! Мати трирічну дитину, ще й хлопчика, знаєш ще ті гойдалки. Буревій, а не дитина. Ось будуть свої діти, тоді зрозумієш мене.

– Ой, Елю, до цього ще далеко. А зараз я насолоджуюся спілкуванням з похресником.

Коли Еля завагітніла, питання з хрещеною навіть не розглядалося, адже ми з дитинства дружимо. Вона так і сказала: – Будеш хрещеною, і це не обговорюється.

А я з радістю. Обожнюю Дімку.

– До речі, а як ти чоловіків своїх одних залишила вдома?

– А вони поїхали до батьків Михайла. Свекруха вже 2 тижні телефонує, мовляв, привезіть онука, скучили з дідом. Ну, я їх і відправила ще вчора. Сьогодні мають повернутися, і заїдуть за мною ввечері.

У двері подзвонили.

– О, а ось і суші, – я поспішаю відчинити кур’єру.

Вечір наш проходив чудово. Ми багато сміялися, жартували, пили чудове вино, фоном по телевізору йшла якась мелодрама. Згадували наших залицяльників із університету.

– Елькааа... я сьогодні зустріла такого чоловіка... – зробивши ковток вина, я мрійливо закочую очі.

– А ось з цього місця детальніше, – влаштувавшись зручніше, подруга з нетерпінням чекає подробиць.

– Красень брюнет з карими очима, одягнений зі смаком, на розкішній машині. Шкода, що не мій.