Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Олесю, — починає говорити він, — перестань вже собі докоряти, ти не винна.

— Винна, Андрію, — витираю сльози долонею. — Більше ніхто не винен крім мене, адже ти абсолютно нормальний чоловік, у тебе все завжди виходить, і я впевнена, що ти запросто зміг би запліднити будь-яку нормальну жінку, окрім мене.

— Чому ти вчепилася так у цю ідею і несешся, немов божевільна? Ну немає у нас дітей, що з того? Ми щасливі з тобою вдвох у нашому світі.

— Ні, ти не щасливий, я не щаслива. Втомилася вже дивитися на матусь, на маленьких карапузів на фото, це все сильніше за мене, розумієш?

— Перестань фотографувати вже дітей, знімай пейзажі, ну не знаю, зміни взагалі діяльність. Знайди собі хобі, цілий світ можливостей перед тобою, перемкни ти вже свою нав'язливу ідею стати матір'ю на щось інше. Я переживу все це, зрештою, час покаже. У тебе ще буде шанс стати матір'ю, не зациклюйся. Живи. Всьому свій час.

Дивлюся на нього і розумію, що він ніби й має рацію, тільки я чула, як Андрій казав своїй матері, що хоче сина. Свою копію. Це так боляче було чути, що я ледве стрималася, щоб не увійти на кухню і не гаркнути на все горло, що теж цього хочу, але в мене не виходить.

Але саме зараз чомусь мій чоловік намагається мене втішити. І начебто все правильно робить і каже. Але тільки від його слів легше зовсім не стає, я давно не сприймаю ці лагідні слова як рятівне коло.

Не знаю, в який момент заспокоююсь, плавно спускаюся по його плечах і хочу поцілувати, та щось мене зупиняє. Якась невидима сила шепоче, що секс — не вихід з особистої кризи, треба просто лягти та відпочивати, а завтра знову буде день і знову я зможу пошукати іншого лікаря, хто допоможе подолати мою безплідність та виносити здорового малюка.

Але Андрій, судячи з усього, налаштований на інше й дає чітко зрозуміти, чого хоче від своєї дружини. Його рука по спині плавно спускається до моїх сідниць, і рухи стають наполегливішими. А інша гладить мій живіт, спускаючись донизу, туди, де він хоче опинитись у найближчі кілька хвилин.

Секс із чоловіком завжди просто приголомшливий, мені навіть не потрібно говорити йому, що я хочу або як мені приємніше — він все знає сам. Вправно володіє моїм тілом, як віолончеліст в оркестрі. Він заводить мене тільки своїм поглядом, тому що в його сірих як сталь очах переважає хіть, і я швидко заводжуся. Андрій — ходячий секс, і цей чоловік належить лише мені.

— Хочу тебе, моя дівчинко, — шепоче на вухо він — і розряд проноситься по моєму тілу. Я все забуваю від його зухвалих і вправних рухів.

Не встигнувши схаменутися, я вже лежу під своїм чоловіком, розставивши широко ноги, а він у цей час пристрасно цілує мої губи й запускає пальці у мої трусики.

Пливу за гарячою течією, забуваючи усі свої тривоги та образи на долю, але так не виходить. Сьогодні я не готова, і це взагалі не той день, коли варто займатися сексом.

— Ні, — тихо вимовляю я.

— Що ні? — перепитує Андрій, важко дихаючи.

— Я не готова, вибач.

Заремський помітно напружується і пильно дивиться мені в очі. Не знаю, що він там побачив, але цього вистачило, щоб він підвівся, струшуючи головою, і мовчки вийшов зі спальні. А в мене течуть сльози струмком, розумію, що ми змінилися. Між нами ніби повіяв холодний вітер, і причиною стала саме я, а точніше, моє бажання стати матір'ю всупереч усьому.