Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

 Матінко! В животі все захололо! А шматок тістечка, який до того встигла проковтнути, встав поперек горла, немов пластилін!

 Позатим… вона однозначно не збиралася видавати свого переляку! І точно не планувала поступатися якомусь пихатому мажору! Не дочекається! Може, тут перед ним всі долілиць падають, але вона на таке точно не згоджувалася! Не переносила, коли хтось вважав себе вищим за інших, особливо, самостійно для того нічогісінько не зробивши!

– Легко принижувати оточення, використовуючи авторитет батька та його посаду! А сам – на що здатен, Грегорі? – не дозволила своєму страху змусити її прогнутися перед ним.

 Тож повище скинула голову, не відводячи погляду! Стиснула пальці мимовіль.  Адреналін аж кипів у судинах, здалося! І зараз її щоки пашіли взагалі не від знічення! 

– А  що для тебе – хоробрість, Софіє? – іронічно хмикнув хлопець, продовжуючи пропікати її очима. Але  щось таки змінилося у тому  погляді.

 Здається, Грегорі просто не очікував від неї такої відсічі. Та того, що в Софії вистачить нахабства так йому відповісти. Бо його темні карі очі ніби дужче ввіп'ялися в її обличчя, чи то щось вивчаючи, чи то збираючись покарати за таке нахабство! І хлопець точно вже щось збирався їй кинути у відповідь якусь принизливу гостроту.

 Але… Не очікував на такий поворот і Алекс, здається.

 – Оце так! Повірити не можу!

 Трясця! На якусь мить Софі взагалі про Алекса забула! А той за цим всім спостерігав! Оце сором!..

 Обидва хлопці витріщилися на Софію з однаково ошелешеним виглядом на якусь мить! А потім… Алекс зареготав та ляснув друга по плечу… Одна назва, що той сидів “окремо”!

– А-ха-ха! Отримав в пику, ректорський синок? Оце вона тобі дала по носу! Нарешті у нас зʼявився хтось, хто тебе не боїться, Грег! Життя стає цікавішим, – а потім Алекс повернувся до неї та підморгнув.

 Простягнув руку через невеличкий столик та міцно схопив її долоню.

 – Софі, маю визнати, що вражений в самісеньке серце! Зачарований! Я вже закохався без надії на порятунок! – трохи драматично, авжеж, але з такою енергією виголосив, що в неї мʼязи немов струмом прошило! – Чарівна, красуня, ще і язичок гострий, немов бритва! Та ти просто відьма – у найкращому значенні цього слова! – заявив хлопець із захватом.

 А… вона отетеріла! Такий собі комплімент, якщо чесно. Враховуючи, що вона  з Конотопу і то ніби всім відомо. Дуже сумнівний, як на неї.

 Але… знову – жодного варіанту, що Алексу відповісти? Чомусь ця заява радше збила з пантелику… чи то пак ошелешила її!

 В якому сенсі?!

  Це він жартує, еге ж?!.. Та й ще отак відразу про почуття мову повів. Геть… дивно. Дуже спантеличило раціональну частину її розуму. Софія не була підкована у флірті, якщо це він, звісно. Вона надавала перевагу відкритості та прямоті. І зараз сама не помітила, як зависла поглядом на Алексі, намагаючись зрозуміти, що в нього в голові?

 Бо вона, авжеж, вірила, що доволі гарна і все таке. Було, було, бачила себе у дзеркалі. Але ж в університеті точно не менш гарні є, і всі навколо Алекса вʼються. А коли б вона встигла вразити його, як особистість?

__________

Хтось дуже наривається з одним... але геть губить ту гостроту язика з іншим, га?))

Любі мої, автору та музі завжди цікаві ваші враження, діліться! ;-)  То дуже надихає)))