Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

 Та… окрім раціоналізму, панувала у її душі й романтика. А ще приховане захоплення  цим хлопцем, яке сама собі пояснити ніяк не могла, чого вже. Здається, це вперше в житті хтось її настільки зачарував. Те саме кохання? Гадки не мала, але точно ще доводилося настільки кимось захоплюватися.

І зараз все це забуяло просто, відключивши й раціо, і гострий язик. Капітально заважаючи мислити раціонально. А хлопець тим часом дивився прямо на Софію з таким захватом та полум'ям в очах, що аж світліше від того ставало, здалося…

– Ти закохуєшся по пʼять разів на день, – грубо відрізав Грегорі, все ще дивлячись на Софі темним, якимось моторошним поглядом. Немов попереджаючи, що тепер їй буде непереливки!

 Його голос, холодний та хрипкий, змусив її здригнутися, що спробувала приховати. Розірвав теплий серпанок, що немов окутав Софію від захвату в очах Алекса.

 Грегорі витягнув пачку сигарет, дістав одну та клацнув запальничкою… І тільки тут Софі зрозуміла, що його столик стояв в умовній зоні, де дозволено паління. На відміну від їхнього…

 “Тобто, так би він взагалі з ними всівся?! Очманіти!”, – це було нахабство взагалі за межами її розуміння!

 А Грегорі, немов по очах та підтиснутих губах зрозумівши думки й обурення Софії, взяв та видихнув дим у цей бік! Ще й розплився у глузливій посмішці, глядачі прямо на неї. Немов попереджав про щось.

 Чи вона сама себе накручує? От тільки різко стало зимно у грудях ні з того ні з сього.

– А ти не заздри моїй щирості, троглодит! – розсміявся Алекс на той закид. – Бо з твоєю крижаною вдачею – і раз на життя можна не закохатися! – здалося, навіть трохи зневажливо зауважив другові. – Не звертай на нього увагу, Софі! – звернувся вже до неї з тією ж палкістю. – Зараз все геть інакше! – знову перевів на неї погляд, який вмить пристрастю спалахнув. – Не слухай цього опецька, мала! – виголосив з натиском, міцніше стиснувши її пальці.

 Ой, матінко! Щось вона аж спітніла від такого стрімкого підвищення напруги та метання між двома полюсами! Та й розгубилася, чого вже.

– Я вражений тобою до глибини душі, Софія! – промовив Алекс, притишивши голос. – Не звертай уваги на Грега, він реально не звик, аби йому давали відсіч, – геть не турбуючись через атмосферу над їх двома столиками, фиркнув хлопець, так і не відпускаючи руку Софі. – Ти – чарівна! Просто вогонь. І тепер жодних питань! Однозначно, тобі не забракло б відваги зібрати матеріал для тієї статті на конкурс, про яку всі тільки й говорять! – Алекс нахилився та геть неочікувано припав губами до кінчиків її пальців.

 Йой! То він таки про неї дізнавався?.. Це було дуже приємно, і лестило. Так.

 – Ти – майбутнє нашої журналістики! Без сумнівів! – додав хрипко, багатозначно глянувши їй в очі. Його губи дражнили її шкіру.

 А Софі аж вогнем пройняло від того простого дотику! Розбігалися палкі іскри нервами, спурхнули метелики у животі! Пульс прискорився настільки, що як би хлопцям не було чутно, як бухкає її серце о ребра! Та й від його пристрасних й… чого там, приємних слів, на серці стало гаряче!

 Ніби вся зашарілася, навіть під волоссям!

 От тільки… мимовіль поглянула знову на Грегорі. І аж здригнулася!

 Бо ті темні очі аж неволили своєю загадковою погрозою, що марилася Софі в темно-карій пітьмі. Пропікали шкіру важким поглядом! Немов таврували своїм невдоволенням!

 Він же не буде їй реально мститися за пустотливу розмову? Чи ні...