Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

Жінка витягла з мішечка якусь скриньку з дивними містичними знаками. Пентаграми, трилисники, якісь ієрогліфи... А це вже цікава річ! Я, як заворожена, дивилася на скриньку. Люблю вінтажні речі. Вона притягувала та відштовхувала погляд одночасно. Мені хотілося запитати, де вона таку роздобула, але я наче оніміла і просто розглядала дивовижну штуку. От уміють же люди шукати цікаві речі серед купи мотлоху на блошиних ринках і в секондах!

- Ну що ж... Погадаємо, люба?

І тут я прийшла до тями.

- Ви вибачте, але я не приймаю таке до сплати ... І до того ж, я не розумію, що конкретно ви хочете запитати. Адже я не ясновидець, не ворожка у звичному сенсі, і не цілитель. Навряд чи я чимось можу вам допомогти.

- Я знаю, хто ти, Яро! - раптом перебила мене жінка і пильно подивилася на мене. Погляд її пронизливо синіх очей сканував мене, як рентген. Я всіма фібрами душі відчувала це неприємне почуття, коли по тобі ковзає чийсь холодний зосереджений погляд. - Від долі не втечеш, моя люба! Де б ти не була, вона знайде тебе та візьме своє!

- Що ви таке кажете?.. - белькотіла я. Мене осяяло: «Ну, звичайно ж! Вона божевільна! Це все пояснює! І її дивний зовнішній вигляд, і всі ці безглузді розмови, і цей її погляд… Такий навіжений…

– Ну? Ти хотіла гадати, то давай же! - З цими словами жінка відкрила скриньку і дістала з неї колоду карт.

Сказати, що я здивувалася, нічого не сказати. Я дивилася на карти, втративши дар мови від подиву. Колода явно була раритетною та дуже старою.

- Ви хочете мені погадати? - з дурнуватою посмішкою обережно перепитала я.

- Ні, ти сама. У мене зір ні до біса, дитинко... Карт майже не бачу.

Це я-то дитинка? Так мені 32 роки, на хвилиночку! Хоча дякую за комплімент… Все-таки виглядаю я набагато молодше за свої роки – це правда. Так... Вона точно чокнута... Прийшла до таролога зі своїми картами... Так, згадаймо курс психіатрії... З божевільними краще не сперечатися. Так, точно! Потрібно погоджуватися з ними в усьому, не суперечити. Бо можна спровокувати агресію. Ось не вистачало ще відбиватися від міської божевільної.

Жінка стала перетасовувати карти, і вони слухняно зміщувалися, перемішувалися і притягували мій погляд. Я навіть рота відкрила від подиву - настільки вміло вона тасувала колоду. Карти були трохи більшого розміру, ніж сучасні. Але які ж вони гарні! Нині такі теж друкують, але вони не мають попиту. І зрозуміло чому – тасувати не зручно, у долоні не вміщуються, ще й місця багато потребують. А коли в тебе двісті колод, це великий мінус…

На мить мені здалося, що руки жінки стали іншими – юними з довгими гострими нігтями, наче колода заряжала їх особливою енергією. Я заплющила очі, потім розплющила, щоб зосередитися. Коли відкрила їх, гостя перестала мішати карти і просто тримала їх у руках. Руки були такими, як і раніше – трохи зморшкуватими, а нігті – короткими, пофарбованими безглуздим синім лаком. Видно, здалося. «Щось надто часто мені здається сьогодні» - упіймала я себе на думці.

- Тягни карту! Нехай вона скаже, що чекає на тебе, дитинко! - вигукнула вона і глянула на мене блискучими від захоплення очима.

Я застигла з відвислою щелепою. Такого у моїй практиці ще не було. Приходили «знавці» Таро, які намагалися заткнути мене за пояс, бачила я «всезнайок», що знаються на класичних значеннях… Але всі вони замовкали і знімали капелюха переді мною, коли я трактувала і аналізувала карти. Але щоби зі своєю колодою хтось прийшов і намагався передбачити долю мені – ні! Це вперше. Дамочка, мабуть, розумілася в езотериці або в чомусь подібному, але дах у неї, схоже, давно з'їхав... Сподіваюся, не від езотерики. Що ж, спробую їй підіграти, та скоріше розпрощатися… Сподіваюся, вона не буйна.

- Добре, так і бути. Сподіваюся, що це ненадовго? А то мені йти вже треба ... - вигадувала я, нервово соваючись на стільці, і поглядала на телефон.

- Тягни карту, Яро! - крикнула вона на мене і витріщила свої сині очі.

Мене аж пересмикнуло від її погляду. Так, жінці терміново потрібна допомога. Куди ж дзвонити? У швидку? У психіатрію? Але ж там вимагатимуть пояснень. А що я скажу? Що до мене на сеанс ворожіння на картах Таро прийшла жінка дивного вигляду зі своєю колодою? Боюся, мене заберуть разом із нею... Та й не розмовляти ж у її присутності? Вона хоч і скаржиться на сліпоту, але не на глухоту. А лишати її одну у кабінеті теж якось лячно. Так, треба терміново її позбуватися і сподіватися, що більше вона до мене в салон не забреде.