Читати книгу - "Поклик племені, Маріо Варгас Льоса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Варто взяти до уваги, що освіта в таку епоху, як наша, епоху великих наукових і технічних реновацій, є щоразу дорожчою — якщо хочеться її мати першокласну, — а це означає, що громадянське суспільство має таку саму відповідальність, як держава, за підтримання найкращого академічного рівня у школах, інститутах та університетах. Несправедливо, аби діти із заможних родин були звільнені від оплати за освіту, як і те, щоб молода людина через економічні причини не мала доступу до найкращих закладів, якщо має для цього талант і працьовитість. Тому разом зі «шкільним купоном» необхідною є система стипендій і дотацій, аби запровадити ту «рівність можливостей» у царині освіти.
Мала держава зазвичай є ефективнішою, ніж велика: це одне з найтвердіших переконань ліберальної доктрини. Чим більше зростає держава — і бере на себе більше повноважень в житті країни, — тим вужчими стають межі свободи, якою користаються громадяни. Децентралізація влади є ліберальним принципом, який має на меті посилити контроль, що його здійснює все суспільство над різними політичними і суспільними інституціями. За винятком оборони, правосуддя і громадського порядку, в яких держава має першість (але не монополію), ідеальним є, коли у решті соціальних та економічних справ заохочується більша участь громадян в режимі вільної конкуренції.
Лібералізм був політичною мішенню, на яку найбільше нападали і наговорювали впродовж історії: спочатку консерватори — згадайте папські енцикліки і виступи католицької Церкви проти нього, які тривають досі попри наявність такої кількості віруючих лібералів, — а згодом соціалісти і комуністи, які в новітню епоху оголосили «неолібералізм» передовим загоном імперіалізму і найжорстокішою формою колоніалізму і капіталізму. Історична правда спростовує ці обмови. Ліберальна доктрина від своїх витоків представляла найпередовіші форми демократичної культури, і саме завдяки їй у вільних суспільствах зробили поступ людські права, свобода слова, права сексуальних, релігійних і політичних меншин, захист довкілля та участь пересічного громадянина в житті держави. Іншими словами — те, що нам найбільше пасувало захищати від незгасного «поклику племені». Ця книжка хотіла би додати свою лепту до цієї вкрай потрібної справи.
Мадрид, серпень 2017 р.
Адам Сміт (1723–1790)
Ми майже нічого не знаємо про дитинство та юність Адама Сміта — крім того, що народився він одного дня 1723 року в Керколді, шотландському торговому містечку, розташованому приблизно за десять миль на північ від Единбурга, де провів значну частину свого життя і принаймні шість із десяти років, які пішли в нього на написання шедевру «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). Свого батька, адвоката і митного інспектора, який помер ще до його народження, він не знав, і завжди до нестями любив свою матір Елізабет Дуглас. Непідтвердженою є легенда про те, що у три роки його вкрали цигани і це викрадення тривало заледве кілька годин. Був він хворобливою, аж ніяк не милою дитиною, і до того, як прославився своєю мудрістю, був відомий своєю надзвичайною розсіяністю. Якось кучер диліжанса, що їхав з Лондона, побачив на околицях Керколді серед поля, дуже далеко від міста, самотнього перехожого; він спинив коней, аби запитати містера Сміта, куди той іде; збентежений Сміт зізнався, що відійшов так далеко, не помітивши цього, бо був поглинутий думками. А якось у неділю його побачили у Данфермліні, за п’ятнадцять миль від Керколді: він безцільно блукав своєю дивною, як у верблюда, ходою, усе ще вбраний в домашній халат, дивився в порожнечу і розмовляв сам із собою. Через роки сусіди в Единбурзі призвичаяться до того, що старим містом о несподіваній порі бродитиме, з відсутнім поглядом і безмовно ворушачи губами, той самотній, трохи іпохондричний старий, якого всі називатимуть мудрецем. Його життя було позначене десятками таких анекдотів.
Між 1731 і 1737 роками він вчився у школі, розташованій по сусідству з його домом, на Гілл-стріт, і, мабуть, був добрим учнем латини і греки, бо коли в чотирнадцять років вступив до Університету Ґлазґо, його увільнили від навчання на першому курсі, де вивчалися класичні мови. В листі, який цитує його біограф Ніколас Філліпсон[2], він зізнався, що проведені там три роки «були найбільш корисними, щасливими і достойними в його житті»; саме тоді Сміт відкрив для себе фізику Ньютона і геометрію Евкліда, а моральну філософію викладав йому Френсіс Гатчесон, видатна постать шотландського Просвітництва, що справить сильний вплив на його інтелектуальне становлення. Провівши три роки в Університеті Ґлазґо, він отримав стипендію для навчання в Оксфорді, де й перебував з 1740-го по 1746 рік у Коледжі Бейлліол. Ми майже нічого не знаємо про те, яким було його життя впродовж тих шести років. Біографи припускають, що жив він доволі самотньо, бо політична і культурна атмосфера університету була просякнута напрочуд консервативним і реакційним «якобінством», яке суперечило його вихованню пресвітеріанця і віґа (ліберала); знаємо хіба те, що він самотужки вивчив французьку мову, захоплено читав французьку літературу, а його улюбленими авторами були Расін і Маріво. Та найважливіше, що сталося з ним за роки навчання в Оксфорді, — знайомство з творчістю Девіда Г’юма, ще однією великою постаттю шотландського Просвітництва, і, можливо, ним самим. На дванадцять років старший за Сміта, Г’юм, якого дуже поважали в середовищі інтелектуалів, не здобув однак визнання в університетській ієрархії через свій атеїзм; одна з небагатьох речей, які ми знаємо про Адама Сміта в Оксфорді, — те, що в Коледжі Бейлліол йому дали догану, коли виявилося, що він потай читає «Трактат про людську природу» (1739) впливового шотландського філософа, який згодом стане його найліпшим другом. Йому і Гатчесону він склав хвалу в своїй «Теорії моральних почуттів» (1759).
Досі побутує помилкова думка про те, що Адам Сміт був передусім економістом — його називають «батьком економіки»; його самого це б ошелешило. Він завжди вважав себе моралістом і філософом. Його зацікавлення економічними питаннями — так само, як іншими дисциплінами, наприклад, астрономією (він написав «Історію астрономії», яку буде
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поклик племені, Маріо Варгас Льоса», після закриття браузера.
