Читати книгу - "Ніч у самотньому жовтні, Роджер Желязни"

— Бубон, — відповів щур.

Я позадкував:

— Ходімо!

Надворі було зимно, вітряно і вільготно. На заході низько висіло кілька хмар. Зірки здавалися дуже близькими.

— Куди? — запитав я.

Він показав на південний схід і рушив у тому напрямку. Я — вслід.

Щур перетнув кілька полів, дійшовши зрештою до купки дерев. Він увійшов туди.

— Оце і є той ліс, де Голка міг би відірватися від Ночовія? — запитав я.

— Так.

Він вів мене поміж дерев. Нарешті ми дісталися дуже кам’янистої галявини, і він спинився.

— То що? — сказав я.

— Це тут.

— Що це?

— Залишки старої церкви.

Я пішов уперед, винюхуючи. Нічого підозрілого...

Я видерся на низький пагорб, на якому покоїлися руїни. Між кам’яних брил помітив отвір. Зазирнувши, встановив, що він іде вглиб.

— Там заглибина, — сказав я, — наче це не завжди був перший поверх. Ніби значна частина споруди завалена, позаростала... Ми ж насправді над руїнами, чи не так?

— Не знаю. Я ніколи не спускався, — відповів він. — Це не те місце. Цвинтар — під пагорбом, ось там.

Він рушив у вказаному напрямку, я — вслід. Навколо було кілька впалих, напівзагрузлих у землю межових каменюк. Тоді ми прийшли на руїни чогось іще більшого. Я збагнув це, побачивши, що кам’яні гряди в землі були колись верхівками стін крипти. Вони поросли травою. Бубон забіг просто туди й зупинився.

— Бачиш, ондечки діра, — сказав він. — Його бебехи там.

Я підійшов і зазирнув. Було надто темно, щоб я міг щось розрізнити. Я пошкодував, що з нами немає Ночовія або Сірохвістки.

— Мушу повірити тобі на слово, — сказав я. — Поки що.

— Тоді кажи мені обіцяні ймення та місцини.

— Скажу дорогою звідси.

— Що, нервуєшся тут?

— Цього місяця ліпше на ризик не йти, — відказав я.

Він реготнув:

— Дуже кумедно.

— Еге ж, правда? — відповів я.

Над дерева виплив умирущий місяць, освітливши нам путь.

Як б’є північ, я дістаю мову. Я встав і потягнувся, чекаючи, доки дзиґарі віддзвенять. Джек, піднявшись спеціально для цього, поглянув на мене з веселою цікавістю.

— Що, Нюху, жвавий день видався? — спитав він.

— Поки ти спав, до нас приходили, — сказав я. — Щур Бубон. Супутник Доброго Доктора.

— І що?

— Ми уклали угоду. Перелік гравців в обмін на розташування могили Графа. Він сказав, що вона на кладовищі при зруйнованій церкві на південному сході. Показав мені, де саме.

— Добра робота, — похвалив Джек. — Як це впливає на твої розрахунки?

— Важко сказати. Маю це обміркувати, а тоді трохи погуляти.

— Але Гра щойно почалася, — сказав він. — Ти ж знаєш, що картина може змінитися.

— Правда, — відказав я. — Але ми принаймні трохи ліпше поінформовані, ніж раніше. Звісно, для певності тре’ перевірити вміст крипти вдень. Гадаю, зможу переконати Сірохвістку зробити це.

— Не Вапнюгу?

— Кішці я довіряю більше. Якщо вже мушу ділитися інформацією, то волів би саме з нею.

— То ти знаєш, на чиєму вона боці?

Я похитав головою.

— Ні, просто дослухаюся до своїх відчуттів.

— Вона говорила про свою хазяйку, Джилл?

— Нічого докладного.

— Мені здається, та пані молодша, ніж із себе вдає.

— Це можливо. Я просто не знаю. Не бачився з нею.

— А я бачився. Дай знати, якщо кішка розповість про їхню приналежність.

— Обов’язково, але вона такого не розповідатиме. Якщо тільки я не буду, а я не збираюся.

— Тобі видніше.

— Так. Жодне з нас на цьому етапі нічого не здобуде, добровільно розкривши карти. Натомість наша співпраця може від цього погіршитися. Звісно, якщо тільки в тебе немає якоїсь нагальної потреби в інформації, про яку мені невідомо. Що ж, тоді...

— Розумію. Ні. Хай буде, як є. А щодо когось із інших ти це вже дізнався?

— Ні. Сьогодні виходимо?

— Ні. Наразі все. Маєш плани?

— Трохи розрахунків і багато відпочинку.

— Добра думка, як на мене.

— Пам’ятаєш той раз у Діжоні[3], де та пані з протилежного боку спромоглася тебе відволікти?

— Таке хіба забудеш. А чому ти питаєш?

— А, так. Просто згадую. На добраніч, Джеку.

Я рушив у свій улюблений куточок і влігся, примостивши голову на лапи.

— Добраніч, Нюху.

Я слухав, як його кроки віддаляються. Пора було завітати до Рикуна, попідвищувати свою кваліфікацію з вистежування. Невдовзі світ кудись пропав.