Читати книгу - "Загублений в бункері, Георгій Луданов"

Примара почала рухатися до них, і сталкери відчули, як їхні тіла сковує параліч. Невідомо звідки з'явилася сильна радіація, від якої почали миготіти всі прилади.

"Біжимо!" – з криком сказав Іван, намагаючись зібрати волю в кулак.

Вони побігли назад через коридори, але відчуття переслідування не залишало їх. Сергій, що біг останнім, раптом зупинився, відчувши різкий біль у ногах. Він обернувся і побачив, як його ноги охоплює дивне світіння, яке наче зв'язувало його з підлогою.

Доля Сергія

Сергій спробував вирватися, але з кожним рухом біль ставав нестерпним. Андрій, що біг перед ним, обернувся і побачив, що сталося з другом.

"Іване, допоможемо Сергію!" – закричав Андрій, але Іван, в страху перед привидом, що наближався, тягнув його за собою.

"Ми не можемо зупинятися! Це нас усіх вб'є!" – відповів Іван, відчуваючи тиск відповідальності за групу.

Сергій, зрозумівши, що ніхто не повернеться за ним, зібрав усі сили і спробував знову вирватися з аномалії. Але раптово його охопила страшна крижаність, і він відчув, як його тіло починає змінюватися. Його кінцівки ставали важкими, а свідомість розмивалася.

Останнє, що він бачив, була примара, що наближалася до нього. Її обличчя було спотворене від болю і люті, а очі світяться зеленим світлом.

"Ти порушив спокій Зони", – прошепотіла примара, і її голос пронизав мозок Сергія.

Він відчув, як його тіло почало розпадатися на молекули, змішуючись з аномалією. Останній крик Сергія пронизав бункер, але його друзі вже не могли нічого зробити. Вони вибігли на поверхню, де світанок уже починав фарбувати небо в червонуваті відтінки. Задихані і налякані, сталкери оглянулися навколо. Сергія ніде не було.