Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

- Поводься пристойно.

– Ти хто? – насупився Сергій.

- Не впізнаєш? Я – твій великий головний біль, – відповів Маршал. І тут не зміг обійтися без випендрежу. - Розраховував, що я тебе не знайду?

Стулки ліфта розійшлися в сторони, чоловіки увійшли до кабіни, Олексій натиснув кнопку поверху, сказавши мені:

– А ти пішки.

- Чорт! - Вилаялася я і припустила сходами у великій квапливості, боячись, що мене і в квартиру можуть не пустити. Враховуючи, що жив Серьога на сьомому поверсі, я добряче видихнулася. До того моменту чоловіки вже увійшли всередину, але двері не були зачинені, що дуже порадувало.

- Двері закрий на засувку, - почула я голос Льошки і точно виконала наказ, після чого пройшла на кухню, звідки долинав голос.

Блондин сидів на підлозі, прикутий до батареї кайданками. На зміну подиву прийшла злість, зараз він її й демонстрував, погрожуючи Маршалу всілякими карами. Той влаштувався за столом і слухав усе це з нудним виразом на фізіономії.

- Схоже, ти навіть не знаєш, у що вплутався ... - Вимовляв блондин дуже емоційно.

-А на твою думку схоже, що ти сидиш прикутим до батареї, — зітхнув Льошка.

- Чого тобі треба? - Підвищив голос Сергій. – Ти знаєш, на яких людях я працюю? Тобі прізвисько Арні про щось говорить?

- І що? Я маю стати на коліна? – Маршал позіхнув.

- Ну, ти придурок, — лютував блондин, даремно дрыгаючи ногами, через брак можливості дотягнутися до Льошки.

- Увімкни телевізор, - попросив він, звертаючись до мене.

Телевізор висів тут же, на кухні, прямо над столом. Тільки я зібралася спитати, навіщо йому телевізор, як він пояснив:

- Наш клієнт зараз почне кричати і всіх сусідів збаламутить ... - Після чого взяв пістолет, який до того часу лежав на столі у нього під рукою.

Телек я ввімкнула, дуже сподіваючись, що Льоша просто залякує блондина і далі погроз справа не піде. Але неприємна думка, що це зовсім не порожні загрози, вже зародилася. На мій найбільший жаль, він залишався для мене темним конем.

- Чого це мені кричати? - З підозрою запитав Сергій.

- З того, що спочатку я прострілю тобі одну ногу, потім другу, потім знову повернуся до першої, поки не почую правдивої та всеосяжної розповіді.

Говорячи все це, Льошка дістав з кишені піджака глушник і став пристосовувати його до зловісної залізяки, що тримав у руках. Руки його були в гумових рукавичках, загалом картина виглядала моторошною до легкої нудоти, це я себе маю на увазі. Що відчував у своїй блондин, залишалося лише здогадуватися.

- Та ти чого, розумом рушив? - Заголосив він, але телевізор не перекричав. – Я знаю, хто ти...

-Вже краще. Тоді, може поясниш, кому спала на думку ідея стіляти в мене? І преред тим як відповіси, гарно подумай. Я зараз дуже нервовий, а в такі моменти за свої дії не відповідаю.

– Не вб'єш ти мене… ти ж не псих…

Тут, очевидно, блондина відвідали сумніви у правильності свого твердження, його помітно перекосило, він почав смикати руками, марно сподіваючись відірвати батарею. Цікаво, що було б, відірви він її справді.

– Ось що за народ, – похитав Льошка головою. - Відправити людину на той світ - це запросто, а приходить їхня черга - не хочуть поводитися пристойно: інтелігентно померти, не створюючи зайвих проблем.

-Ти розумієш що мене завалять, коли дізнаються що я тобі все розповів?-заверещав Сергій.

-Професію треба було обачніше обирати,-розвів руками Маршал,- а тепер я тебе слухаю. Кайся, сину мій.

-Чорт,-вилаявся блондин, але заговорив.- Що тебе цікавить?

– Та мені, власне, й так усе відомо. Тож знаєш що? Не стану я тобі ноги прострілювати, один раз збрешеш - і покладу на місці. Отже, перше питання: хто відправив вас по мою душу?

-Мене там не було, це Льоха з Толіком стріляли в тебе.

-Льоха Пивоваров?

-Так, і Толік Данилов. Але думаю команду дав Арні. Він знає чому ти тут ошиваєшся і ти йому як кіста у горлі.

-Чудово. Друге питання: хто завалив Аньку?

Блондин ще раз смикав наручники, гадаю, виключно для того, щоб потягнути час.

- Леха вбив. Ніхто її вбивати не хотів, – квапливо продовжив блондин. - Треба було налякати як слід, палець зламати, наприклад, щоб до неї дійшло, кого вона шантажувати намагалась. Ну і документи в неї забрати.  А вона почула шум, запідозрила чогось… У неї балончик був, ось вона з ним на Льоху… він розлютився і… коротше, ніхто не хотів.

– Наказ лякати віддав Арні?

– Ну… тобто я при цьому не був. Він викликав Леху, а той уже нас зібрав, сказав: справа є. У хату один пішов, мовляв, і одному роботи на п'ять хвилин. Ми в машині чекали в провулку. Ця курка тупа ховалася в квартирі брата, гадаючи що ми її там не знайдемо. Але за нею вже досить давно стежили, щоб не наробила дурниць. Льоха повернувся, очі тре і весь прямо трясеться від злості. Сказав, бабу скінчив, але документів при ній не було. Він поїхав до господаря, а ми додому. Бос лютував, вимагав з під землі дістати ці бумажки, а де ми їх візьмемо, якщо всю квартиру перерили і нічого. А тут ще ти з’явився. Всі знають, які у тебе стосунки з Горою. Арні просто збожеволів, коли ти почав цікавитись смертю Бритого. А сьогодні не витримав і вимагав завалити тебе, але ця дівка,-кивнув він на мене,-завадила. Тепер Арні звалив з міста, але попередив, якщо документи не знайдемо – ми покійники.

-Отже, при Анькі документів не було?- уточнив Маршал.

-Та я ж кажу, не було і де вони не знає ніхто.

-А хто завалив Сергія Доманського?-чомусь запитав Маршал.

-Кого?-здивувався блондин,- Аааа…того придурка, що вона підбила вдертися до Бритого на хату? Так Анька сама і вбила. Він вліз в квартиру, але нарвався на Бритого. Пістолет якогось дива лежав біля входу і Серьога цей завалив Олега. А потім телефонував Анькі з істерикою. Анька зрозуміла що він може здати її ментам і завалила його, підставивши його колишню дружину-дурепу.