Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

-Звідки ви все це знаєте?-здивувалась я, образившись на «дурепу».

-Так Анька і розповіла. Арні дуже цікавили обставини смерті Бритого, от вона і розповіла. Він ще злився, адже документів не було і Бритий так невчасно здох.

-Останнє питання: де знайти твоїх придурків-дружків?

-Маршал, ти ж розумієш…

-Я все одно їх дістану, просто витрачу більше часу, ну і, звісно, ти також відправишся з ними. А так в тебе є шанс залишитись на цьому світі. Обирай.

Звісно, він обрав своє життя. Маршал набрав когось по телефону і продиктував адресу, яку сказав нам Серьога.

- Молодець, - серйозно сказав Льоша, підводячись з-за столу. - Я покладу ключ від кайданків ось сюди. - Він продемонстрував ключ і поклав його на підвіконня. - При старанні, ти до нього дотягнешся, хоча, може, й не одразу. У твоїх інтересах забути мене навіки, бо доведеться твоїм дружкам розповісти, що ти здав своїх же. Боюся, після цього ми вже не побачимось.

-Все зрозумів, – кивнув Сергій, відчувши полегшення. І раптом спитав: - А дівка твоя хто?

– Це зараз найнагальніше питання? - Розвів руками Льошка, встигнувши розкласти предмети залякування по кишенях: пістолет в один, глушник - в інший.

- А чого такого? - Знов занепокоївся блондин.

– Вона – мій помічник. Тобі пощастило, що наодинці вас не залишив. Чоловіків люто ненавидить, дітородні органи вириває голими руками.

– Та гаразд… – невпевнено хмикнув блондин.

- Хочеш спробувати?

Я солоденько посміхнулася, і ми покинули квартиру, двері зачиняти не стали. А я відразу зашипіла:

– Ну, ти й свиня.

– Не розумію, – похитав головою Маршал. Після чого додав: – Сцені не вистачало драматизму. Сама зі мною напросилася, терпи.

- Треба було взяти письмові свідчення, щоб передати поліції і ця історія нарешті закінчилася.

- Він від усього відмовиться. Заявить, що обмовив себе під пістолетом. Хоча нашу розмову я, звісно, ​​записав. - Він продемонстрував мені крихітний диктофон. - Не став йому показувати, щоб не бентежити. Віддам тобі коли все закінчиться, а зараз нехай побуде у мене.

-Нічого не розумію,-пожалілася я, коли ми сіли в авто,- якщо у Ганни не було документів, то де вони?

-Боюся, це тепер залишиться таємницею.-пожав плечима Маршал.

-Але як же ти? Тобі ж вони необхідні…

-Арні намагався мене вбити і в мене є показання його людини. А значить я маю повне право розібратись з ним. Гора знає, що його здав Арні, але йому потрібні були докази, щоб без наслідків розібратись з ним. Якщо я цез роблю за нього, то позбалю багатьох проблем. Сподіваюсь, він виконає свою обіцянку.

-Отже, наше слідство завершене?- сумно запитала я уже біля мого дому.

-Невже ти не хочеш зі мною прощатися?-засміявся він.- Пам’ятається, ти не знала як здихатись від моєї компанії.

-Я і зараз не знаю. Просто все це так дивно.

-Не хвилюйся, мала. Мій номер в тебе є. Якщо засумуєш, телефонуй. Примчуся на крилах кохання.

-Цього тільки не вистачало.-сказала я. Льошка, перехилившись до мене, відчинив двері машини і раптом сказав:

– Здається, я починаю розуміти.

- Розуміти? - Перепитала я, прикидаючи, що він має на увазі.

– Ага. За що на тебе запав Гром? І колишній твій теж.

- Тоді ти знаєш набагато більше, ніж я, - відповіла я з усмішкою.

- Я ж сказав: починаю розуміти. Але вже здогадуюсь: зовсім не за твої тітьки та гарну фізіономію. Хоча те й інше вище за всякі похвали.

- Щасливого шляху, - буркнула я і поспіхом вибралася з машини.