Читати книгу - "Тифон, Julia Shperova"

Капітан встала зі свого кресла і підійшла ближче до Джеймса, сіла на краєчок стола прямо перед ним. “Це тактика залякування” - міркував його мозок наче відсторонено і водночас з жахом.

- Скажіть, Джеймсе, чи ваш дядько часто брав вашу автівку?

- Інфініті? Та весь час. Він її обожнював.

- І ви не були проти?

- Чому я мав бути проти? В нього не було власної автівки, він все мріяв зібрати на щось доволі крутезне, бо звичайні седани його не влаштовували. До того ж, я майже всю весну був у гипсі і якби не Тоні, Інфініті б просто заіржавіла, поки чекала на мене.

- Зрозуміло. Дякую, Джеймсе. Ця зустріч була дуже інформативною для нас, - злегка усміхнулася вона, але в її голосі відчувалася холодна нотка.

- Вона допоможе вам розібратися у тому, що з ним сталося?

- Так, звичайно. Чим більше інформації, тим краще, - відповіла вона, злегка підкреслюючи своє занепокоєння.

- Дякую. Сподіваюся, ви зможете розібратися в цьому якнайшвидше, - промовив він, намагаючись звучати щиро.

- Ми зробимо все, що в наших силах, - кивнула вона, і в її погляді відбивалася обіцянка.

Джеймс ледве стримався, щоб не рвонути з цього душного кабінету та відчуття її присутності. Потрібно попередити Френка. Поліція вже наблизилася більше, ніж вони гадали. За ними треба наглядати, з хвилюванням подумав він, виходячи з відділку.