Читати книгу - "Обережно, тригери"

— Ну, — його тихий голос, що долинав з пітьми поряд зі мною, звучав проникливо й спокійно, — коли від тебе залишилися самі кістки та шкіра, вони вішають тебе на гачок і твої рештки торохтять на вітрі.

— І як же виглядають ці клац-цоки?

Ще не закінчивши питання, я вже почав шкодувати, що його поставив, і не бажав чути відповідь. Я подумав: «Напевно, це величезні, схожі на павуків створіння, подібні до того, що сьогодні зранку я бачив у душі». Боюся павуків.

Мені відлягло від серця, коли хлопчик сказав:

— Вони виглядають як те, на що ти не подумаєш. Як те, на що ти не звертаєш уваги.

Ми почали підніматися дерев’яними сходами. Він ішов поряд зі мною, і я тримав його руку правицею, а на поручень спирався лівицею. Тут, високо в будинку, відчувався запах пилу і старої деревини. Хлопчик ступав певно, хоча місячного сяйва ставало дедалі менше.

— Ти вже вирішив, яку історію розповіси мені перед сном? — запитав він. — Як я й казав, необов’язково, щоб вона була страшною.

— Не зовсім.

— Можеш розповісти мені про цей вечір. Про те, чим ти займався.

— Це буде така собі історія. Нещодавно моя дівчина переїхала до нового будинку на окраїні. Вона отримала його у спадок від тітки чи що. Цей будинок дуже великий і старий. Сьогодні я збираюся провести з нею свою першу ніч, тому вже десь годину чекаю, доки вона та її співмешканці повернуться з вином та індійським фастфудом.

— Бачиш? — сказав хлопчик.

В його словах знову почулася ця зверхня втіха; але всі діти бувають іноді нестерпними, коли вважають, що знають те, про що не знаєш ти. Напевно, це для них на користь.

— Ти все це знаєш, але зовсім не думаєш — натомість, чекаєш, доки твій мозок сам заповнить пробіли.

Він відчинив двері на горище. Всередині панував суцільний морок, але рух дверей сколихнув повітря, і я почув, як щось тихенько закалатало, немов сухі кістки в тоненьких мішках. Клац-цок, клац-цок — ось так.

Я був би відсахнувся, коли б зміг; але чіпкі, безжалісні пальчики потягнули мене вперед, у пітьму.

Закляття проти допитливості

Блошині ринки зустрічаються по всій Флориді, і цей був не найгіршим з них. Колись тут стояв ангар для літаків, але місцевий аеропорт закрився більш ніж двадцять років тому. За металевими столиками вмостилися сотні торговців. Більшість продавали підробки: сонячні окуляри, наручні годинники, сумки або ремені. Африканська сім’я пропонувала вирізані з дерева фігурки тварин, позаду них голосна розтріпана жінка на ім’я (яке я ніколи не забуду) Черіті Перрот[40] продавала обідрані книжки в м’якій обкладинці і старі палп-журнали, [41] сторінки яких пожовкли і розсипалися, а поряд із нею в кутку мексиканка, ім’я котрої я так і не довідався, збувала кіноафіші і пожмакані рекламні фото акторів.

Часом я купував книжки у Черіті Перрот.

Невдовзі жінка з кіноафішами пішла, а на її місце став низенький чоловік у сонячних окулярах. Його сіру скатертину, яка вкривала металевий столик, займали маленькі різьблені фігурки. Я зупинився, щоб роздивитися їх — цю незвичну купку істот, вирізьблених із сірої кістки, каменю і темного дерева, — а тоді роздивився його самого. Я подумав, чи не потрапив він в якусь страшну аварію, таку, якій зарадить лише пластична хірургія: з його обличчям було не все гаразд — перекошене, дивної форми. Дуже бліда шкіра. Його неприродно чорне волосся видавало перуку, зроблену, мабуть, з собачої шерсті, а темні, як ніч, окуляри не виказували очей. Він ніскілечки не виділявся на блошиному ринку Флориди: за столиками стояли самі диваки, і їхні покупці були такими ж диваками.

Я нічого не придбав у нього.

Наступного разу, коли я прийшов на ринок, Черіті Перрот вже пішла, а її місце зайняла сім’я індіанців, яка продавала кальяни та інше начиння для куріння, але низенький чоловік у темних окулярах із сірою скатертиною досі стояв за своїм столиком у глибині блошиного ринку. Тепер на ньому лежало ще більше різьблених істот.

— Ці фігурки не схожі на жодних відомих мені тварин, — сказав я йому.

— Не схожі.

— Ви їх самі робите?

Він похитав головою. На блошиному ринку не можна питати, звідки люди беруть товар. Тут мало що вважається табу, але походження товарів — виключення.

— Багато вам вдається продати?

— На їжу вистачає, — відказав він. — І на житло теж.

А тоді продовжив: — Вони варті більше, ніж я за них прошу.

Я взяв до рук фігурку, яка могла б бути схожою на оленя, якби олені були хижаками, і запитав:

— Що це?

Він зиркнув на неї.

— Гадаю, це примітивний товн.[42] Тут складно сказати.

А тоді додав:

— Він належав моєму батькові.

Пробив дзвін, а це означало, що блошиний ринок незабаром зачиниться.

— Хочете поїсти? — запитав я. Він дивився на мене насторожено.

— Я пригощаю, — докинув я. — Просто так. Через дорогу є закусочна «У Деніса». Або можемо сходити в бар.

Він ненадовго задумався.

— «У Деніса» згодиться, — відповів він. — Зустрінемося там.

Я сидів у закусочній і чекав. Через півгодини я вже не сподівався, що він прийде, але на мене чекала несподіванка. Він з’явився через п’ятдесят хвилин з коричневою шкіряною сумкою, прив’язаною до зап’ястя довгим куском шворки. Я подумав, що у ній, мабуть, лежали його гроші, бо сумка теліпалася так, наче була порожньою, а весь його товар туди б не помістився. Незабаром він вже ласував купою млинців і згодом, за кавою, наважився на розповідь.

* * *

Сонце почало гаснути десь після полудня. Спочатку щось блимнуло, а тоді затемнення, яке з’явилося з одного боку, почало ширитись малиновим обличчям сонця, доки те зовсім не згасло, наче жарина, яку позбавили вогню. Світом знову запанувала ніч.

Балтазар Неспішний побіг вниз схилом, навіть не перевіривши і не зібравши здобич із сітей, які він розвішав на деревах. Він не зронив жодного слова, щоб не збити дихання, і рухався так швидко, як тільки міг при своїх габаритах, аж доки не сягнув підніжжя пагорба й дверей своєї однокімнатної хатини.

— Телепню! Настав час! — вигукнув він.

А тоді опустився на коліна і запалив лампу з риб’ячим жиром, яка шипіла, смерділа і горіла мерехтливим оранжевим полум’ям.

Відчинилися двері хатини і з них вийшов Балтазарів син. Він був трохи вищий за батька, набагато худіший і безбородий.