Читати книгу - "Пастка-22"

— Не перейматися чим?

Йосаріан став бити себе по чолі. Він ухопив Аарфі за барки, міцно впершись ногами, потягнув його в кінець носового відсіку і кинув біля входу до лазу, як роздутий і громіздкий лантух. Якраз коли він поліз назад на своє місце, снаряд, мов потужний ляпас, вибухнув у нього над самим вухом, і десь у вцілілому закутку його свідомості ворухнувся подив, що їх таки не вбило. Вони знову набирали висоту. Мотори заревіли, наче від болю, і повітря в кабіні наповнилось їдким чадом перегрітого машинного масла і тухлим смородом пального. Аж тут Йосаріан зненацька побачив, що йде сніг!

Тисячі дрібненьких клаптиків білого паперу, немов сніжинки, кружляли всередині кабіни настільки густо, що коли він кліпав очима від подиву, вони липнули до вій, а при кожному вдиху лізли в ніздрі й до рота. Спантеличений, він різко обернувся і побачив, як Аарфі, з гордою усмішкою від вуха до вуха, показує йому, піднявши вгору, пошматовану карту. Чималий уламок зенітного снаряда розпанахав підлогу кабіни разом з велетенською купою Аарфієвих карт і вирвався крізь стелю за кілька дюймів від їхніх голів. Радість Аарфі була безмежна.

— Ти тільки глянь на це, — промимрив він, грайливо помахуючи двома товстими пальцями до Йосаріана крізь дірку в карті. — Ти тільки глянь на це.

Від його радісного вдоволення Йосаріан онімів. Аарфі здавався моторошним людожером у кошмарному сні — ні не пораниш його, ні не втечеш, і Йосаріан боявся його з різних причин, але був надто переляканий, аби в них розібратися. Вітер, зі свистом вриваючись крізь рвану пробоїну в підлозі, крутив міріади клаптиків паперу, що трималися в повітрі, мов часточки алебастру в скляному прес-пап’є, що лише посилювало враження якоїсь глянцевої, підводної нереальності. Все виглядало химерним, надто крикливим і гротескним. Голова тріщала від пронизливого шуму, який нещадно буравив йому вуха. Це ошалілий Маквот незв’язно благав дати йому курс. Зі страдницькою цікавістю Йосаріан втупився у сферичне обличчя Аарфі, що безхмарно й байдужно всміхався до нього крізь завірюху білих паперових клаптиків, і дійшов висновку, що Аарфі є шаленим безумцем. Тим часом праворуч, якраз на висоті літака, один за одним вибухнули вісім снарядів, далі ще вісім, і ще вісім, і остання група підтягнулася лівіше й розірвалася точно по курсу літака.

— Круто вліво! — закричав він до Маквота, Аарфі й далі шкірився, і Маквот таки повернув круто ліворуч, але зенітний вогонь також повернув ліворуч, швидко їх наздоганяючи, і Йосаріан знову закричав: — Я сказав круто, круто, круто, круто, вилупку, круто!

І Маквот ще крутіше повернув літака, і раптом, чудом, вони вирвались. Вогонь згас. Зенітки уже не гатили по них. І вони були живими.

Позаду них люди вмирали. Розтягшись на кілька миль знівеченим, покрученим, скорченим ланцюжком, інші ланки здійснювали ту саму ризиковану подорож над ціллю і квапливо прокладали собі шлях крізь розбухлі клуби нових та попередніх вибухів, наче зграя щурів, що женуть повз купки власного посліду. Один підбитий літак горів і самотньо теліпався в повітрі, схожий на страхітливу криваво-червону зірку, що колишеться на гігантських хвилях. Йосаріан спостерігав, як палаючий літак накренився й почав поволі знижуватись по спіралі широкими, тремтячими, дедалі вужчими колами, а його важкий полум’яний вантаж вибухав жовтогарячими й чорними спалахами, мов довжелезний, кручений шлейф із вогню й диму. Розкрилися парашути — один, два, три... чотири, а потім літак зірвався у штопор і впав на землю, тріпочучи у сяйві погребального вогнища, мов клапоть барвистого обгорткового паперу. Була знищена ціла ланка літаків із сусідньої ескадрильї.

Йосаріан втомлено зітхнув, млявий і липкий від поту. На сьогодні він своє відробив. Мотори милозвучно гуділи, бо Маквот перемкнувся на найменшу швидкість, щоб їх могли наздогнати інші літаки ланки. Раптова тиша здавалась чужою і штучною, навіть трохи підступною. Йосаріан розстебнув свій бронежилет і зняв шолом. Він ще раз неспокійно зітхнув і заплющив очі, намагаючись відпружитись.

— Де Орр? — раптом спитав хтось у переговорний пристрій.

Йосаріан аж підскочив з коротким хрипким зойком, що був сповнений тривоги і давав єдине розумне пояснення всього того таємничого зенітного шквалу над Болоньєю: Орр! Перехилившись поверх прицілу, крізь плексигласову шибку він став шукати внизу літак Орра, який притягав зенітну артилерію, мов магніт, і який, поза всякими сумнівами, постягав до Болоньї за одну ніч усі гармати дивізії «Герман Ґьорінг», де б вони, кляті, не розташовувались день перед тим, коли Орр усе ще сидів у Римі. Через секунду до Йосаріана кинувся Аарфі, рубонувши його по переніссю гострим обідком свого шолома. Сльози бризнули з очей Йосаріана, і він вилаявся.

— Он де він, — траурним голосом прорік Аарфі, театрально вказуючи на підводу з сіном і двома кіньми, що стояли перед стайнею біля сірого кам’яного будинку. — Розбився вщент. Думаю, там їм усім кінець.

Йосаріан знову вилаявся до Аарфі і, весь похололий від якогось співчутливого страху, далі уважно видивлявся того малого, жвавого, кривозубого і дивакуватого сусіда по намету, який ракеткою для пінг-понгу розітнув лоба Еплбі, а тепер ще раз налякав Йосаріана мало не до смерті. Нарешті Йосаріан угледів далеко внизу двомоторний двокілевий літак, що виринув з-понад зеленого тла лісу й поплив над жовтим полем. Один пропелер був розвернутий за вітром і не крутився, та літак зберігав висоту і рівно тримав курс. Йосаріан мимоволі промимрив вдячну молитву й тоді вибухнув на адресу Орра дикою сумішшю злості й полегшення.

— Цей вилупок! — почав він. — Цей клятий хирлявий, червонопикий, повнощокий, кучерявий, кривозубий щур, вилупок, сучий син!

— Що? — спитав Аарфі.

— Цей смердючий, клятий, безгузий, щокатий, банькатий, куций, кривозубий, вишкірений, психований сучий син-вилупок! — виплюнув Йосаріан.

— Що?

— Не переймайся!

— Я нічого не чую, — відповів Аарфі.

Йосаріан поволі повернувся лицем до Аарфі.

— Ти поц, — почав він.

— Я?

— Ти пихатий, жирний, пустопорожній, самовдоволений...

Аарфі був незворушним. Він спокійно чиркнув сірником і став шумно розкурювати люльку, красномовно демонструючи своє милостиве й великодушне прощення. Потім приязно всміхнувся і хотів був щось сказати, та Йосаріан затулив йому рота долонею і втомлено відштовхнув від себе. Він заплющив очі й усю дорогу до аеродрому вдавав, що спить, аби не чути й не бачити Аарфі.

У наметі для інструктажу Йосаріан виклав капітанові Блеку дані повітряної розвідки, а тоді чекав разом з усіма пілотами, тривожно перешіптуючись,