Читати книгу - "Рушниці Авалона"

І знову мій вмираючий брат подивився на мене і доторкнувся до ланцюжка на шиї.

— Камінь… — Насилу вимовив він. — Візьми його в центр Лабіринту, піднеси до одного ока. Сконцентруйся… І дивися в нього, як у вікно… Спробуй… спроектувати себе… всередину. Ти не зникнеш, але зрозумієш… як ним користуватися.

— Як?… — Мимоволі вирвалося в мене, але я тут же прикусив язика. Адже він вже пояснив, що треба зробити. Навіщо ж позбавляти людину дорогоцінних секунд життя, задаючи безглузді питання.

Але Ерік зрозумів, що я мав на увазі.

— Записки Дворкіна… під каміном… в моїй…

Він зайшовся в другому нападі кашлю, і кров хлинула у нього з носа і вух. Раптово він сів, набравши повні груди повітря, і очі його шалено заблискали.

— Спробуй знайти собі виправдання, як це вдалося мені, негідник! — скрикнув він і, бездиханний, впав мені на руки.

Кілька секунд я тримав його тіло, потім дбайливо опустив на землю. Я закрив йому очі, майже машинально склав його руки на грудях поверх погаслого каменю правосуддя, який мені не хотілося зараз забирати. Потім я встав і накрив Еріка плащем.

Обернувшись, я зрозумів, що погляди всіх присутніх спрямовані в мою сторону. Я побачив безліч знайомих і незнайомих облич… Людей, які дивилися, як одного вечора мене, закутого в ланцюги, привели і посадили за святковий стіл.

Ні. Зараз не час згадувати минуле. Треба викинути цю дурість з голови… Стрілянина припинилася, і Ганелон сипав наказами, намагаючись навести в загоні хоч якийсь бойовий порядок.

Я пішов вперед.

Повз амберців, живих і мертвих, повз Ганелона і волохатих істот. Я підійнявся на вершину гори і подивився вниз.

У долині кипіла битва: ряди кавалерії накочувалися один на інший, немов хвилі бурхливого моря, піхотинці копошилися, як мурахи в мурашнику.

Я дістав колоду, витягнув карту Бенедикта і через кілька секунд побачив його самого, все на тому ж чорному коні з червоною гривою і червоним хвостом. Мій старший брат був у самій гущі бою, і, мимоволі милуючись його відточеними блискавичними рухами, я мовчав, не бажаючи йому заважати.

— Чекай, — коротко кинув він, відчувши контакт.

Двома ударами шпаги він убив і свого супротивника, і його коня і став поступово від'їжджати убік. Я помітив, що Бенедикт користується подовженими поводом з петлею на кінці, що була накинута на куксу правої руки. Минуло не менше десяти хвилин, перш ніж йому вдалося вибратися в більш-менш безпечне місце. Зупинившись, він подивився на мене, явно намагаючись розгледіти, що відбувається за моєю спиною.

— Так, я на висотах, — сказав я у відповідь на його невисловлену думку. — ми перемогли. Ерік упав у бою.

Він продовжував мовчки на мене дивитися. На обличчі його не здригнувся жоден мускул.

— Ми перемогли тому, — пояснив я, — що мій загін озброєний автоматичними гвинтівками. Мені нарешті вдалося знайти речовину, яка замінює порох в Амбері.

Бенедикт примружився і кивнув. Він відразу зрозумів, що це була за речовина і звідки воно взялося.

— Нам треба багато чого обговорити, — зауважив я, — але насамперед необхідно знищити ворога. Якщо ти не прервешь контакт, я пошлю тобі кілька солдатів з рушницями.

Він посміхнувся і вимовив одне слово:

— Поспішай.

Я голосно покликав Ганелона, який тут же відгукнувся. Виявляється, він стояв всього в декількох кроках позаду мене. Я наказав йому збудувати наш загін у ланцюг і привести сюди. Він кивнув і побіг по схилу гори, на ходу віддаючи розпорядження.

— Бенедикт, — порушив я тривале мовчання, — Дара тут. Ти не помітив, але вона йшла за тобою по Відображеннях від самого Авалона. Я хочу…

Губи його розсунулися в недобрій посмішці.

— Та хто така ця Дара, врешті-решт?! — Крикнув він. — Ти весь час про неї говориш, а я ніколи про неї не чув! Скажи мені! Я вимагаю відповіді!

Я слабо посміхнувся і похитав головою.

— Прикидатися безглуздо, Бенедикт. Я все знаю. Не бійся, я нікому не сказав, що вона твоя праправнучка.

Рот його мимоволі відкрився, а очі розширилися від подиву.

— Корвін… Або ти збожеволів, або жорстоко помиляєшся. У мене немає ніякої праправнучки. І ніхто не міг йти за мною по Відображеннях з тої простої причини, що Джуліан терміново викликав мене в Амбер, і я, природно, скористався його карткою.

Ну звичайно. Чому ж я відразу не спіймав Дару на брехні? Єдиним виправданням мені служило те, що я був дуже зайнятий думками про майбутню битві. Дійсно, з якого дива Бенедикту витрачати час даремно, коли в його розпорядженні знаходився куди більш надійний і, головне, швидкий спосіб пересування?

— Прокляття! — Вигукнув я. — Вона вже в Амбері! Я покличу Каїна і Жерара, щоб вони допомогли тобі у пересиланні загону. Ганелона теж візьми, нехай командує під твоїм керівництвом.

Озирнувшись, я побачив, що Жерар розмовляє з декількома придворними. Я крикнув, і, відчувши в моєму голосі відчай, він різко підняв голову і відразу ж побіг по схилу гори.

— Корвін! Що трапилося?! — Вигукнув Бенедикт.

— Не знаю! Але боюся, що станеться непоправне!

Я сунув картку Бенедикта підбіглому Жерару.

— Простеж за відправкою загону. Рендом в палаці?

— Так.

— На волі чи під арештом?

— На волі, але до нього приставлена охорона. Ерік не довіряє… Чи не довіряв йому.

Я повернувся.

— Ганелон, — наказав я, — роби те, що скаже Жерар. Він відправить тебе в долину. Простеж, щоб наші хлопці виконували всі розпорядження Бенедикта. Я йду в Амбер.

— Добре, — спокійно сказав він і пішов разом з Жераром до солдатів, які вже побудувалися в ланцюг.

Я витягнув з колоди карту Рендома. В цю хвилину нарешті почав накрапати звичайний дрібний дощ.

Зображення на карті ожило, заворушилося.

— Привіт, Рендом, — привітався я. — Пізнаєш?

— Де ти?

— У горах. Половину битви ми виграли, і я тільки що послав Бенедикту людей, щоб знищити ворога в долині. Мені потрібна твоя допомога. Я повинен потрапити в палац.

— Не знаю, Корвін… Ерік…

— Ерік мертвий.

— Хто його наступник?

— А ти як думаєш? Не зволікай, брат! Мені потрібно в палац!

Він кивнув і простягнув руку. Я зробив крок вперед. Ми стояли на балконі з білими мармуровими поручнями. Невеликий сад внизу не радував око достатком квітів.

Я похитнувся, і він схопив мене за руку.

— Ти поранений!

Я похитав головою, тільки зараз відчуваючи, як сильно втомився. Кілька ночей я провів без сну, а наступні події розвивалися так стрімко…

— Ні, — сказав я, дивлячись на свою закривавлену сорочку. — Це — кров Еріка.

Він провів рукою по солом'яному волоссю і стиснув губи.

— Значить, ти все-таки вбив його…

— Ні. Коли ми зустрілися, він вже