Читати книгу - "Пастка на дурнів"

— Не передощить. Ні, друже мій, такий дощик може лити вічно!

— А вже не дощить! — промовив хтось, і в машині відразу стало тихо, як у труні.

— Нещасні ви, хлопці,— співчутливо зітхнув за хвилину Вождь Зелений Вуж.

— Невже й справді передощило? — не своїм голосом запитав Йоссар’ян.

Щоб пересвідчитися, Макпростак вимкнув «двірники». І справді, дощ перестав. Небо поступово прояснювалося. Крізь легку брунатну імлу проглянув ріжок місяця.

— Двом смертям не бути, однієї не минути, — розважливо проспівав Макпростак.

— Не переживайте, хлопці! — порадив Вождь Зелений Вуж. — Зльотна смуга так розкисла, що завтра все одно не злетиш. А там — хто зна, може, знову задощить?

— Ах ти смердючий сучий виродок! — долинув до них пронизливий зойк Голодного Джо, коли машина в’їздила до розташування ескадрильї.

— О господи, він уже тут! Його ж послали з поштою до Рима!

— Ой! Оу! Оооой-оооууу! — верещав Голодний Джо.

— Од нього можна запросто стати заїкою, — здригнувшись, похмуро признався Вождь Зелений Вуж. — До речі, а де зараз капітан Флюм?

— От від кого можна стати заїкою!.. Якось я здибав його в лісі — він жер дикі ягоди. В трейлері вже не ночує. Заріс, як лісовик!

— Голодний Джо боїться, що його пошлють на Болонью замість когось із хворих?

— Тю! Хто ж це зараз дає хворим звільнення?!

— Коли б ви його бачили того вечора, як він хотів пристрелити Тупермейєра, а сам звалився в щілину біля Йоссар’янового намету!

— Ой! Оу! — верещав Голодний Джо. — Ооой-оууу!

— А це й добре, що капітан Флюм перестав ходити до їдальні. А то тільки й чуєш: «Подай мені солі, Уоллі!»

— Або: «Подай компоту, У оте»!

— Або: «Подай салату, Пате!»

— Геть, геть, геть! — горлав Голодний Джо. — Кажу тобі, геть, смердючий сучий виродку!

— Нарешті ми дізналися, що йому сниться, — криво всміхнувся Данбар. — Йому сняться смердючі сучі виродки.

Цієї ночі Голодному Джо приснилося, ніби Хлюпове кошеня вмостилося б нього на обличчі й намагалося його задушити, а прокинувшись, Джо виявив, що Хлюпове кошеня справді вмостилося в нього на обличчі. Пойнятий жахом, Голодний Джо загорлав так, як ніколи. Від того страшного, пронизливого, нелюдського зойку, схоже, аж заколихався навколишній світ, немов від нищівного удару стихії. Потім усе навкруги неначе заклякло, а тоді знову намет перетворився на розбурханий вулкан.

Першим туди ввірвався Йоссар’ян. Ще з порога він побачив, як Голодний Джо, з пістолетом у руці, видирається з розпачливих Хлюпових обіймів, щоб уколошкати кошеня, а те кошеня несамовито плигає по підлозі, вигинає спину й люто сичить на Джо, щоб урятувати самого Хлюпа… Обидва — й Хлюп, і Голодний Джо — були в самих підштанках. Гола електрична лампочка гойдалася, мов скажена, туди й сюди на довгому дроті, по стінах гасали химерні чорні тіні — здавалося, весь намет підскакує в шаленому танці. Йоссар’ян у першу мить навіть схопився мимоволі за брезент, аби зберегти рівновагу. Але тут же зробив незрівнянний стрибок уперед і приземлився одразу ж на всіх трьох забіяк. Рукопашна скінчилася тим, що Йоссар’ян підвівся, тримаючи в кожній руці по бійцеві: правою стискав за карк Голодного Джо, лівою — Хлюпове кошеня. Супротивники дарували один одному кровожерливі погляди. Кошеня презирливо бризкало слиною в обличчя Голодному Джо, а Голодний Джо силкувався заїхати йому кулаком у щелепу.

— Ні, ні, панове, поєдинок відбудеться за всіма правилами, — голосно розпорядився Йоссар’ян, щоб його почув увесь гурт переляканих льотчиків, які юрмились біля входу. У відповідь ті схвально загомоніли: їм одразу відлягло од серця. — Тож прошу провести бій за всіма правилами, — ще раз звернувся він до Голодного Джо та Хлюпового кошеняти, коли виволік їх надвір, усе ще тримаючи за карки. — Дозволяється лише холодна зброя — кулаки, кігті, зуби, ніяких пістолетів! — попередив він Голодного Джо. — А ви перестаньте плюватись, сер, поводьтесь достойно! — суворо зауважив він кошеняткові.— Як тільки я вас відпущу, починайте! Із клінча виходити без удару, знову сходитися по команді! Бій!

Навколо вже з’юрмилася чимала ватага змучених тривогою людей, зголоднілих за будь-якою розвагою. Але й ця тривала недовго. Кошеня ганебно здрейфило і, востаннє бризнувши на супротивника слиною, щодуху драпануло геть, як тільки Йоссар’ян його відпустив. Перемогу, природно, здобув Голодний Джо. З гордовитою усмішкою чемпіона на худому, зморщеному обличчі щасливий звитяжець почвалав назад до намету, самовдоволено задерши носа й випнувши вперед курячі груди. Невдовзі переможець уже знову спав: йому снилося Хлюпове кошеня. Воно вмостилося в нього на обличчі, не даючи дихнути.

13. Майор …де Копитляй

Пересунення лінії фронту на карті не вибило німців з їхніх позицій, зате збило з пантелику майора …де Копитляя; він зібрав свій речовий мішок, реквізував персонально для себе літака і, певний, що Флоренцію також узято союзниками, полетів туди наймати квартири — одну для офіцерів, одну для нижніх чинів, щоб люди могли проводити в них короткочасні відпустки. Він іще не повернувся на той час, коли Йоссар’ян, вистрибнувши з вікна кабінету майора Майора, ламав собі голову, до кого б іще звернутись по допомогу.

Майор …де Копитляй був величний дідуган з масивною, немов різьбленою з граніту, головою й лев’ячою гривою скуйовдженого сивого волосся, що, мов та сніжна заметіль, шаленіла навколо суворого патріаршого обличчя. Люди благоговіли перед майором …де Копитляєм, щойно його побачивши. Його обов’язки як керівника адміністративної служби, на думку й Дока Дайліка, й майора Майора, полягали виключно в метанні підків, викраденні італійських кухарів та орендуванні квартир для відпочинку офіцерів і нижніх чинів під час відпустки. З усіма цими трьома обов’язками він справлявся блискуче.

Щоразу, коли взяття таких міст, як Неаполь, Рим чи Флоренція, було, як то кажуть, не за горами, майор …де Копитляй лаштував свого речового мішка, реквізовував літака з пілотом і відлітав, не промовивши при цьому жодного зайвого слова; досить було самого його врочистого, суворого, владного вигляду та одного безапеляційного поруху зморщеним пальцем. Через день чи два після звільнення міста він повертався з угодами на оренду двох просторих розкішних квартир, окремо для офіцерів та нижніх чинів, і обидві квартири вже були вкомплектовані досвідченими кухарками й веселими кмітливими покоївками. А ще за кілька днів світову пресу обходили фотографії перших американських воїнів, які йшли на штурм охоплених димним полум’ям руїн того чи того міста, і серед них незмінно перебував майор …де Копитляй: прямий, як багнет, він