BooksUkraine.com » Детективи » Наступна станція - смерть 📚 - Українською

Читати книгу - "Наступна станція - смерть"

211
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Наступна станція - смерть" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 61
Перейти на сторінку:
підкладкою, що відстібається, можна виторгувати і півтори тисячі.

- Ти правий. Стільки грошей ніхто в гаманцях не носить. Хіба що цеховики, але вони в трамваях не їздять. Навіть якщо барига собі півціни забере, все одно остача непогана виходить.

- А якщо, Іване Борисовичу, наші «невловимі месники радянській торгівлі» працюють за принципом «сам п’ю, сам гуляю»?

- Оце мені, Сирота, і не сподобалося. Не мали наші перекупники ніяких виходів на цю публіку. Жоден. Хоча трусили ми їх - по першому розряду. Дивні якісь злодії… дуже дивні. Схема «украв-продав-пропив-знову вкрав» не спрацьовує. Красти - крадуть. Але чомусь не продають і не пропивають. Це ми точно встановили.

- Що не продають, Іване Борисовичу, є пояснення. Чекають, доки зима по-справжньому прихопить. Отоді народ торгуватися не стане.

- По-перше, скільки у нас тої зими, а по-друге, звідки ти знаєш, що вона по-справжньому прихопить?

- Читав у «Сільських вістях».

- От бачиш - а нормальні злодії газет взагалі не читають. То їм не в масть.

- Але ж ви самі сказали, що маємо справу з ненормальними злодіями.

- Сирота, що ти, як той вужака під вилами? Не стільки сам говориш, скільки від мене відкручуєшся. Я тебе покликав не для того, щоб об дурня постукатися. Кажи!

- Єсть! - казати. Наскільки мені відомо, товаришу підполковник, жодний епізод у цих «невловимих» не зірвався. Нікого не прилапали, нікому не довелося тікати з краденим у руках або кидати його і робити ноги. Був дефіцит - нема дефіциту. І все! А про що це свідчить? Кожний епізод бездоганно підготовлений. Вони заздалегідь знають, що брати, у кого, де воно висить, а головне - коли саме народ гав ловить.

- Як це називається, Сирота?

- Розвідка, товаришу підполковник, розвідка.

- Але ж навідників серед тих, хто по місцю крадіжки постійно працює, ми теж не виявили.

- Це у звичайних злодіїв, Іване Борисовичу, навідники. А у наших - роз-від-ни-ки. Отже, як казав Папанов в «Ад’ютанті його превосходительства», знову ми з вами на інтелігенцію напоролися. Котра не тільки краде, а й над нами насміхається. Перша ознака інтелекту - одержувати кайф не стільки від результату, скільки від процесу.

- Спасибі, втішив, синку. А щодо «знову напоролися» - ти про що? А, згадав! Фальшиві чеки, котрі під універмагом замість реальних килимів продавали. (див. повість «Прищепка на хвості», - авт.). Але ж почерк не співпадає! Там афера, тут чистісінька крадіжка.

- Це у тупого злодія почерк один і той же. А розумний його постійно змінює. І двічі не повторюється.

- Але щось спільного має ж бути навіть у цих твоїх розумних.

- Давайте подумаємо. По-перше, зухвалість. Міліції вони не бояться не тільки тому, що вважають себе розумнішими за нас.

- Я б не сказав, що вони так уже й помиляються.

- Це ви про замполіта?

- Це я про деяких начальників, котрі нас зі своїх кабінетів оперативній роботі вчать. Продовжуй.

- Отже, зухвалість, самовпевненість, старанна розвідка і ще - вміння залишатися непоміченими в натовпі. Оті потерпілі їх впритул не бачили. Хоча крали під самісіньким їхнім носом, мало не на очах.

- Студенти з Карпенка-Карого до стипендії підробляють? Жартую.

- А я - ні. Вам такий актор як Горбачов на очі втрапляв?

- Нагадай.

- Старий уже фільм «Ревізор».

- Точно! Геніальний хлопець!

- Так от, він театральних інститутів не закінчував. Самодіяльний театр Московського університету, історичний факультет. А тепер ось - народний артист, лауреат усіляких там премій. Що цікаво: за іншими знаменитими акторами у тому ж Ленінграді шанувальники натовпами ходять. А Горбачов зійшов зі сцени, розгримувався, вийшов на вулицю - і все, простий радянський вчитель історії, яких мільйони.

- Так, талант у портмоне не заховаєш. Отих розумних під Універмагом теж ніхто не запам’ятав. Хоча витріщалися на них дві сотні свідків годину підряд. А що запам’ятали? Двох хлопців у синіх робочих халатах і молоду касирку, теж у халатику. Добре, Сирота, що тобі ще у цій справі муляє?

- Те, що крадуть тільки у двох районах Києва. А конкретніше - по обидва боки Хрещатику. З перукарень, котрі тільки для своїх, та й то по запису, з театрів, куди теж небідна публіка ходить, зі шкіл, де діти неслабеньких батьків вчаться. І нарешті - з установ, де служить народ, запакований у суцільний дефіцит. Ну чистісінькі тобі кармелюки та робінгуди: як у тій пісні. «Я багатих роздягаю, бідних одягаю!» Щоправда - кого вони одягають, ще не встановлено.

- А мене, Сирота, більше бентежить, що оті твої кармелюки роздягають багатих якраз тоді, коли в міліції ранкові оперативки, а в патрульному полку перезмінка. І ні на хвилину раніше, і ні на хвилину пізніше.

- Товаришу підполковник, ви що? Невже наше партійне ляпало всю цю операцію провернуло? Він же дурень!

- Олексо, колись у всіх установах у кожному кабінеті і коридорі плакати висіли: «Балакучий - знахідка для шпигуна!». Чи для розвідника - це з якого боку подивитися.

- То виходить, ви нашого замполіта нейтралізували не тільки тому, що він у всіх уже в печінках сидить, а й щоб він нам цю операцію не перекапустив?

- Одне другому не заважає. Звісно, він співучасник, але мимовільний. Його втемну використовують. А от те, що крім

1 ... 49 50 51 ... 61
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наступна станція - смерть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наступна станція - смерть"