Читати книгу - "Дисертаційний прорахунок"

Він використав метод проектування розгортки лазерного променя на сітківку ока і тепер бачив велике зображення без будь-якого екрана. Якщо у блок ввести людський образ, увімкнути мовний ввід — вивід, зображення заговорить, відповідатиме на поставлені запитання. І все це без екрана!

Защук розшукав на полиці кольоровий журнал, погортав сторінки, знайшов зображення жіночої голівки, яка йому сподобалась, дістав ножиці і вирізав квадратик. Потім увів цей квадратик у пристрій, який зчитує… Увімкнув машину в розетку і, затамувавши подих, натиснув кнопку. Пальці мимоволі почали перебирати клавіатуру, перед очима з’явилася жіноча голівка, а збоку ряди літер і цифр.

— Лолла! — відразу назвав Защук зображення.

Жіночий образ мовчав, дивився просто в очі і, здавалося, очікував. Тим часом Защук випробував роботу вузла вибору шрифтів, перевірив операції по коригуванню тексту й усе інше.

Пристрій працював бездоганно. І тоді Защук наважився поставити йому перше запитання-про режим його роботи. Лолла приязно усміхнулась, і оксамитовим голосом почала перелічувати кількість друкарських знаків, слів, занесених у пам’ять, число виправлень.

Защук сів у крісло і, радісно усміхнувшись, подумав: “Вдалася!”

Провів долонею по оранжевому кожуху. Йому подобалося в машині все: пластичні форми, яскравий, але не крикливий колір, зручність у роботі, коли можна бачити текст без екрана, безшумність і швидкість друкування, під час якого аркуші подавались автоматично. Серце заполонило щастя.

Несподівано подумав про Ангеліну. Треба запросити її, показати своє творіння… Ангеліна… Таж Лолла чимось схожа на неї!

Два роки тому він зустрів молоду жінку, яку одразу покохав, і ніби аж помолдшав, відчув незвичайне піднесення. Вони познайомилися на конференції, розговорились, і з’ясувалося, що обоє працюють над однією проблемою: сенсорна взаємодія машигіи і людини. Після знайомства Защук почав їздити до Ангеліни. в інститут, де вони разом проводили досліди у пошуках контакту машини з людським мозком. І хоч усі вважали, що ці досліди — справжнісінька химера, Защук не втрачав віри. Вірила й Ангеліна. І вже багато чого з тої химери стало реальністю. Хіба не відмовляли його від безекранного методу? А ось Ангеліна одразу зрозуміла і підтримала. Вона — особлива жінка: працьовита, винахідлива і… чарівна! Коли вона поруч, пробуджується фантазія. Його мрії окриляє її підтримка. Ось і зараз, він певен, Ангеліна зрозуміла б його стан. Багаторічна праця вдало завершилася. Створено машину, до того ж незвичайну — машину-співрозмовника! Досить тільки ввести дані, як вона одразу ж прийме їх і відповість. Скільки років Защук бився над здійсненням цього проекту.

Він закохано дивився на модель і усміхався. Народження цієї машини — все одно, що поява на світ дитини. Тільки от дитина іноді виростає не такою, як хочеш: з віком відчужується, не розуміє батьків. А машина від самого моменту народження — втілення твого задуму. Якщо вона чогось не забезпечує, розумієш: припустився помилки. Змінюєш програму чи схему, усуваєш вади — тобто сам удосконалюєш свій ідеал.

Защук завжди відчував якусь особливу любов, навіть ніжність до своїх моделей. Якби в машині щось зіпсувалося, він сидів би до ранку, шукаючи, що саме. А якби подзвонив син і сказав, що застудився й захворів, відбувся б порадою напитися чаю з малиною. Хіба що хвороба виявилася б надто серйозною. Тоді певне облишив би все і поїхав до сина. Справді, дивні ці почуття любові, прихильності, ніжності. А хіба не дивна його закоханість в Ангеліну?

Пальці тим часом перебирали клавіатуру.

“Дорога Ангеліно! Мила моя людино! Так, мила, бо по-справжньому двох людей об’єднує не зовнішня оманлива краса, а те, що вони любі одне одному чимось незбагненним. Може, ти люба мені своєю молодістю, яка, немов джерело, живить мої вже згасаючі почуття? Це як ефект кириліанського випромінювання, коли жива рослина, піднесена до зірваного з дерева листка, повертає його до життя. А може, нас єднає ота загадкова спорідненість душ? Те, що мене так страшенно вабить до тебе, зрозуміло. Але чим міг зацікавити тебе я, людина, якій уже за п’ятдесят, в якої сивина у волоссі, очі втратили ясність кольору, а руки — колишню силу? Твій лагідний погляд, усмішка розковують, вселяють почуття свободи, польоту…”

Защук перестав торкатись клавішів, замислився. Він розумів, що любить її. А вона? Адже була вже одружена. Навіть кохала чоловіка. Але скоро виявилося, що вони надто різні люди.

— На жаль, емансипація жінки обернулася фемінізацією чоловіка, — сказала вона якось. — Я пам’ятаю дитинство. Батько був годувальником сім’ї і завжди почував відповідальність перед дружиною, дітьми. Тепер чоловік часом навіть не думає про відповідальність, його задовольняє, що дружина і заробляє більше, і в хаті прибере, і обід приготує, і доповідь на семінар за нього напише, статтю підготує і навіть сидітиме над його дисертацією, яку він так і не зможе захистити. Ти з іншого покоління, з того, коли мужчина був лідером. До того ж ми однодумці в наукових пошуках…

— А вік?

— Вік — поняття фізіологічне. Воно не стосується духовних характеристик. Я навіть читала, що сама людина не відчуває віку. Їй до глибокої старості здається, що вона молода.

Справді, Защук відчував вік якось збоку — від сина, онука або коли, хворіючи, завважував, що з кожним роком хвороб добавляється, з’являються нові, яких раніше не було.

— Пам’ятаю, ти читав у нас в інституті лекції. Кожна з них була для нас відкриттям. Послухати тебе приходили навіть з інших факультетів. Саме ти прищепив багатьом з нас любов до науки. Пізніше я вступила до аспірантури. А чоловік… Він виявився людиною безкрилою. Сяк-так відпрацьовував тиждень, а в суботу їхав з друзями ловити рибу чи по гриби. Там, знаєш, пляшечка,