Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

ч. 2 ст. 140 КК 1960 р.) та покарання (призначеного за попереднім вироком від 12.06.2001 р. у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 206 КК 1960 р.). Якщо ж судом буде застосований варіант № 1, тобто принцип поглинення менш суворого покарання (призначеного за новим вироком у виді 1 року позбавлення волі за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК 1960 р.) більш суворим покаранням (призначеного за попереднім вироком від 12.06.2001 р. у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 206 КК 1960 р.) то правові підстави для застосування ст. 71 КК, на наш погляд, відсутні.

На наш погляд, районний суд повинен був призначити покарання М. наступним чином, спочатку:

а) за злочин, передбачений ч. 2 ст. 140 КК 1960 р.;

б) потім за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК (між покаранням, призначеним за ч. 2 ст. 140 КК 1960 р. та покаранням призначеним вироком від 12.06.2001 р.);

в) після чого за злочини, передбаченні ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 152, та ч. 2 ст. 162 КК;

г) після чого за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 70 КК;

д) і останнє, за правилами, передбаченими ст. 71 КК (варіант № 3) або за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 70 КК (варіант № 1).

В судовій практиці при призначенні покарання за сукупністю злочинів та вироків, коли засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, причому одні з яких вчинено до, а інші — після постановлення першого вироку, виникає ще багато питань, крім тих які ми розглянули, і на які повинна дати відповідь, як наука кримінального права, так і Верховний Суд України в роз’ясненнях постанови Пленуму.

1) Чи змінюються правила призначення покарань, якщо покарання за сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 70 КК) та сукупністю вироків (ст. 71 КК) призначаються в різний час? Наприклад, особа спочатку засуджується за злочин, який вона вчинила після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, а потім засуджується за злочин, який вона вчинила до постановлення першого вироку. Чи навпаки, спочатку за злочин, який вона вчинила до постановлення попереднього вироку, а після засуджується за злочин, який вона вчинила після постановлення першого вироку, але до повного відбуття покарання.

Приклад: Вироком суду від 04.04.2007 р. Р. було засуджено, який був раніше судимим: а) 21.09.2006 р. за ч. 2 ст. 309 КК на 3 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК; б) 30.01.2007 р. за ч. 2 ст. 309 КК, ч. 1 ст. 263 КК на підставі ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК на 3 роки 6 місяців позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, — за ч. 2 ст. 309 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення цього покарання покаранням, призначеним вироком суду від 30.01.2007 р. остаточне покарання визначено у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. У касаційному поданні прокурор вважає вирок суду незаконним, оскільки злочин, за який його засуджено 04.04.2007 р., вчинено ним в період іспитового строку, у зв’язку із звільненням від відбування покарання за вироком суду від 21.09.2006 р., а тому Р. слід було призначити покарання з застосуванням ст. 71 КК. Верховний Суд України, відмовляючи прокурору в застосуванні ст. 71 КК відзначив, що як убачається з матеріалів справи, 21.09.2006 р. Р. було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК на 3 роки позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК. 30.01.2007 р. Р. було засуджено за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 263 КК на 3 роки позбавлення волі. Оскільки ці злочини засуджений вчинив до постановлення першого вироку, то суд на підставі ч. 4 ст. 70 КК до призначеного покарання частково приєднав покарання за вироком від 21.09.2006 р. і визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців із застосуванням ст. 75 КК. Злочин, за який Р. засуджено 04.04.2007 р. до позбавлення волі, яке належить відбувати реально, він вчинив 22.12.2006 р. і 24.01.2007 р., тобто до постановлення вироку від 30.01.2007 р., яким його звільнено від відбування покарання з випробуванням. За таких обставин застосування принципу часткового складання покарань, призначених Р. вироками суду від 30.01.2007 р. та 04.04.2007 р., є необґрунтованим, оскільки його звільнено від відбування покарання, призначеного 30.01.2007 р. на підставі ст. 75 КК. Не ґрунтується на законі доводи прокурора про те, що Р. слід було призначити покарання з застосуванням ст. 71 КК, оскільки злочин за який його засуджено останнім вироком, він вчинив після постановлення щодо нього вироку від 21.09.2006 р. Як убачається з матеріалів справи, покарання призначене Р. вироком від 21.09.2006 р. частково приєднано до покарання, призначеного йому вироком від 30.01.2007 р. Тобто, на момент постановлення вироку від 04.04.2007 р. воно не існувало самостійно і без втручання у вирок від 30.01.2007 р. це покарання не могло бути приєднане до покарання, призначеного оскаржуваним вироком. Колегія суддів виключила з вироку посилення про призначення Р. покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК і вважає його засудженим за ч. 2 ст. 309 КК до призначеного судом покарання, а вирок суду від 30.01.2007 р. щодо нього, постановлено виконувати самостійно[206].

З нашої точки зору, рішення Верховного Суду України про відмову застосувати ст. 71 КК, є сумнівним. По-перше, покарання призначене Р. вироком від 21.09.2006 р. було на підставі ч. 4 ст. 70 КК поглинене покаранням, призначеним засудженому вироком від 30.01.2007 р., а не частково приєднано до нього. По-друге, аргумент вищестоящого суду про те, що покарання призначене вироком від 21.09.2006 р. не існувало самостійно і без втручання у вирок від 30.01.2007 р. це покарання не могло бути приєднане до покарання, не є переконливим, оскільки аналіз п. 25 постанови Пленуму свідчить про те, що