Читати книгу - "Зірка КЕЦ"

Ростуть і плодяться тварини тут куди швидше, ніж на Землі. І в кожному новому поколінні, — несподівані зміни. Ось полюбуйтеся на цапеня Ваську…

Фалеєв досить спритно повернувся в повітрі і, підгрібаючи його широкими долонями, поплив по лабораторії. Я, як умів, полетів за ним. Тваринами, їх послідами зовсім не пахло, — очевидно, догляд і вентиляція були поставлені тут ідеально.

Стійла заміняли звичайні перегородки із сіток. Біля одного стійла я побачив величезну свиню, яка, справді, нагадувала кулю, вірніше величезне біле яйце. Якби таку свиню раптом перенести на Землю, вона, мабуть, була б роздушена власною вагою.

Цапеня ще більше вразило мене. Морда його була надзвичайно довга, тоненькі роги схожі на турецькі ятагани, ноги мали завдовжки півтора метра і закінчувались не копитами, а, як у свині, двома розставленими під кутом у тридцять градусів довгими тонкими придатками. Тільки у свині ці «пальці» були трохи викривлені і нагадували клішні краба, а у цапеняти «пальці» були схожі на пташині. Це «цапеня» було завбільшки як великий баран. Але найдивніше те, що воно зовсім не мало шерсті.

— Як гола африканська собака! — сказав Фалеєв. — Це «м’ясне» цапеня. А далі ви побачите цапа — виробника вовни. Він зовсім малий на зріст, але зате його вовна відросла на метр. І яка вовна!

— Але ваше вовняне цапеня живе, звичайно, не в такій теплій температурі? — спитав я.

— Авжеж. Його ми тримаємо в холоді, але добре годуємо. З вовною це ще просте діло. Шликов дає завдання складніші. Ось, нам потрібні струни для музичних інструментів і лаун-тенісних ракеток. Будь ласка, виведіть породу баранів з довжелезними кишками. Шликов не визнає труднощів. Він каже що немає нічого неможливого. А вказівки дає найкоротші. «Якщо, — каже, — кишки видовжувати, спробуйте давати різну їжу, змінювати корм». Корм кормом, а тут скільки інших факторів! І замість довгих кишок, у барана раптом шлунок розростається на такий мішок, в якому може людина сховатися.

— Ось і з ногами цапеняти не знаю, що робити. Невже знову перебудовувати хлів? Тут прямо-таки казка про горох виходить: прорубали підлогу, прорубали стелю, а воно все росте. Тільки даху ми прорубувати не можемо. Якби не це — нехай ноги росли б хоч до орбіти Марса.

— А ви й не рубайте даху, і нічого не перебудовуйте, — сказав я. — Є така гіпотеза, що космічне проміння відігравало величезну роль в еволюції тварин на Землі. Надзвичайно швидкі мутації, що про них ви кажете, потверджують цю гіпотезу. Очевидно, тут відбувається «стрибкувате» пристосовування організмів до змінних умов оточення — пристосовування прискореним порядком, так би мовити. Ваги немає. Тіла не стоять на землі. Не мають твердої опори. Тварини плавають у повітрі і потрапляють у положення, з якого хочуть вийти. Їм стають необхідні довгі кінцівки.

— Так, так! — перебив мене Фалеєв. — Перші собаки вищали неймовірно. Вони цілими годинами вимахували лапами, як білка в колесі, щоб дістатися до стінки або шматочка м’яса в прищепці. І, звичайно, не рухались з місця.

— От я й кажу. Тут тваринам необхідно мати довгі ноги, щоб діставатись до стінок хліва. То ж ноги й ростуть. А ви не збільшуйте розмірів приміщення. Якщо ноги стануть такими довгими, що діставатимуть до всякої стінки, я думаю, їх ріст припиниться. Або ж зробіть таку решітку, за яку тварини могли б хапатися ногами. Замініть цю густу сітку іншою, з більшими отворами, або зробіть загорожу з пруття. Тоді у тварин розвиватимуться хапальні органи. Ваші цапи і барани стануть «четверорукими», як мавпи. Пристосуються до хапальних рухів. Будуть лазити по клітці. Однією-двома ногами триматися, а вільними — діставати, що їм треба.

— А правда! З вами у нас справа швидше піде. А то я якось останнім часом зовсім розгубився, прямо таки отупів… Знаєте, — сказав він злякано придушеним голосом, — тут недовго й збожеволіти, коли на твоїх очах народжуються потвори… А тільки куди нам краще спрямувати пристосовування? Може, на те, щоб зразу робити тварин летючими? За тутешніми умовами це найпрактичніше. Летючі цапи! Горенько! — він плаксиво розсміявся. — Але про четвероруких ви теж непогано сказали. У однієї кішки тут виріс такий хвіст, що вона ним, як мавпа, орудує. Де лапами не дістане, там хвіст пустить в діло. Ухопиться кінчиком, а лапами підтягається, як на канаті. Знову ж таки щодо стрибків. Хвостом вона, як білка-летяга, рулить. I між ніг у неї щось ніби перетинки утворились. Зовсім летягою скоро стане.

Або взяти собаку Джипсі. Я покажу вам його. Той зовсім надзвичайний. У нього відросли довгі тонкі пальці, а між пальців — перетинки. Прямо, як у кажана. І він уже може літати. Хвіст довгий і пухнастий. Товаришу Артем’єв, таких звірів ніколи на Землі не було, навіть у минулі геологічні періоди. Моторошно… Особливо цей Джипсі. Боюсь я його.

— Чому? Він дуже злий?

— Ні, не те. На вигляд ласкавий собака. Тільки очі. Боюсь я його очей. І потім — він усе розуміє. Ну, геть усе. Не буває таких очей у тварин. Людські очі, а це, згодьтеся, моторошно. Що він думає, хотів би я знати. Та ось, я зараз… Джипсі! Джипсі!..

Звідкись долетіло собаче гавкання. І раптом я побачив у повітрі страховище. Воно махало ногами, як собака під час найшвидшого бігу, але наближалось повільно. Фалеєв перебільшив: перетинки були не такі великі, як у кажана. Однак і цих невеликих перетинок було досить, щоб штовхати тіло вперед, відкидаючи повітря. На зріст собака був трохи більший від бульдога. Морда зовсім безволоса, коротка, майже плоска, нижня щелепа недорозвинена. Це було щось середнє між мордою собачою, мавпячою і обличчям людини. Справді, моторошний вигляд. Коли ж він підлетів зовсім близько і глянув мені в очі, я мимоволі здригнувся. В цьому Фалеєв не перебільшив: у Джипсі були великі, зовсім людські карі очі, трохи сумні і розумні. Джипсі махнув довгим пухнастим хвостом, повернув своє тіло і вхопився кінцями пальців без кігтів за край перегородки. На його тілі була дуже рідка шерсть каштанового кольору. Тільки хвіст пухнастий, як в