Читати книгу - "Російські казки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А другий:
— Хай моя буде!
— Не сваріться, добрі молодці, там є красивіша за мене дівиця.
Царевичі перестали битися і витягли царівну золотого царства. Знов було почали сперечатися, та царівна-красуня зразу зупинила їх:
— Там чекає ваша матінка!
Витягли вони матінку, потім підняли Івана-царевича до половини й відсікли мотузки. Іван-царевич полетів у прірву, дуже забився й півроку пролежав без тями; отямившись, подивився навколо, згадав усе, що з ним трапилось, дістав із кишені паличку-пір’їнку і вдарив нею об землю. Вмить з’явилося дванадцять молодців.
— Що, Іване-царевичу, накажеш?
— Винесіть мене на світ Божий.
Молодці підхопили його під руки й винесли на світ Божий. Став Іван-царевич про своїх братів розпитувати й дізнався, що вони давно одружилися: царівна з мідного царства вийшла заміж за середульшого брата, царівна зі срібного царства — за старшого брата, а його наречена ні за кого не йде. І надумав із нею сам старий батько одружитися; зібрав думу, звинуватив свою дружину у змовинах зі злими духами й велів стяти їй голову; після страти питає він царівну із золотого царства:
— Підеш за мене заміж?
— Тоді піду за тебе, коли зшиєш мені черевики без мірки.
Цар наказав клич кликати, усіх і кожного питати, чи не зшиє хто царівні черевики без мірки?
У той час приходить Іван-царевич до своєї держави, наймається до одного старого робітником і посилає його до царя:
— Ідіть, дідусю, візьміть на себе цю справу. Я вам черевики зшию, тільки ви про мене не розказуйте.
Старий пішов до царя:
— Я готовий за цю роботу взятися.
Цар дав йому матеріял на пару черевиків і питає:
— А чи впораєшся ти, діду?
— Не переживайте, государю, в мене син чоботар.
Повернувшись додому, віддав дід матеріял Івану-царевичу; той порізав матеріял на шматки, викинув у вікно, потім відчинив золоте царство й дістав готові черевики:
— Нате, дідусю, віднесіть до царя.
Цар зрадів, пристає до нареченої:
— Чи скоро до вінця їхати?
Вона відповідає:
— Тоді за тебе піду, коли зшиєш мені плаття без мірки.
Цар знову клопочеться, збирає до себе всіх майстрів, дає їм великі гроші, тільки щоб плаття зшили без мірки. Іван-царевич каже дідові:
— Дідусю, ідіть до царя, візьміть тканину, я вам плаття зшию, тільки про мене не розказуйте.
Дід пішов до палацу, узяв атласу й оксамиту, повернувся додому й віддав царевичу. Іван-царевич мерщій за ножиці, порізав на шмаття весь атлас й оксамит і викинув у вікно; відчинив золоте царство, взяв звідти найкраще плаття й віддав дідові:
— Несіть до палацу!
Цар раденький:
— Що, наречена моя кохана, чи не час нам до вінця їхати?
Відповідає царівна:
— Тоді за тебе заміж піду, коли візьмеш дідового сина й накажеш у молоці зварити.
Цар не задумався, віддав наказ — і в той самий день зібрали з кожного двору по відру молока, налили великий чан і закип’ятили на сильному вогні.
Привели Івана-царевича; почав він з усіма прощатися, до землі кланятися; кинули його в чан: він раз пірнув, удруге пірнув, вискочив із чана — і зробився таким красенем, що ні в казці сказати, ні пером описати. Каже царівна:
— Поглянь, царю! За кого мені заміж іти: чи за тебе, старого, чи за нього, доброго молодця?
Цар подумав: «Якщо я в молоці покупаюсь, таким самим красенем стану!».
Кинувся в чан і зварився в молоці.
А Іван-царевич повінчався з царівною із золотого царства, і стали вони жити-поживати, добра наживати.
УпирВ далекому краї, у якійсь державі жили собі дід і баба; у них була дочка Маруся. У їхньому селі був звичай справляти свято Андрія Первозваного: зберуться дівчата в одній хаті, напечуть пампушок і гуляють цілий тиждень, а то й більше.
От дочекалися свята, зібралися дівчата, напекли-наварили чого треба; увечері прийшли парубки з сопілкою, принесли вина, і почалися танці й гуляння. Усі дівчата гарно витанцьовують, а Маруся найліпше. Трохи згодом заходить до хати такий молодець — аж очі в себе вбирає! Кров з молоком! Убраний ошатно, чисто.
— Здрастуйте, — каже, — красні дівиці!
— Здрастуй, добрий молодче!
— Гуляння у вас!
— Ласкаво просимо до нас!
Тут він дістав калитку повну золота, послав по вино, горіхи, пряники — все є; почав пригощати і дівчат і парубків, усіх наділив. А пішов у танець — любо глянути! Найбільше сподобалась йому Маруся; так і липне до неї.
Настав час по домівках розходитись. Каже їй молодець:
— Марусю! Ходи, проведи мене.
Вона вийшла проводжати його; він і каже:
— Марусю, серце! Хочеш, я тебе заміж візьму?
— Якби взяв, я б із радістю пішла. А ти звідки?
— А з такого-то місця, живу в купця за прикажчика.
Тут вони попрощались і пішли кожне своєю дорогою. Повернулась Маруся додому, мати її питає:
— Чи добре погуляла, доню?
— Добре, матінко! Та ще скажу тобі радість: був там нетутешній добрий молодець, сам красень, і грошей багато; обіцяв мене взяти заміж.
— Слухай, Марусю: як підеш завтра до дівчат, візьми з собою клубок ниток; будеш проводжати його, то накинь петельку йому на ґудзик і розмотуй потихеньку клубок, а потім по тій нитці й дізнаєшся, де він живе.
Наступного дня пішла Маруся на вечорниці й прихопила клубок ниток. Знову прийшов добрий молодець:
— Здрастуй,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Російські казки», після закриття браузера.