Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Оцінюючи вищенаведені цифри та припущення, пам'ятаймо: через Добровольчу армію за всі роки громадянської війни пройшло приблизно 100 тис. осіб, і не всі вони були офіцерами. Натомість мобілізаційний людський ресурс противників відновлення правової держави у політичній формі УД (хоча, як засвідчили наступні події, і надзвичайно короткотривалий) становив сотні тисяч мужчин, насамперед селян, кровно зацікавлених у знищенні старих порядків. Порядків, які нехай так-сяк, але регулювалися законом. Порядків, за яких окремій людині належало тільки те, що їй належало за правом і за законом. Саме ці мільйони стали багаттям громадянської війни, яка вщент і на століття знищила серед нашого народу самі поняття «Бог», «право», «справедливість», «милосердя» і перетворила його, народ, у спільників та мовчазних спостерігачів нечуваних злочинів, які до сьогодні визначають долю нашої держави і нашого народу. Долю, суть якої визначає лише одне слово: «бєзпрєдєл».
Мобілізаційний ресурс Збройних сил УД – продовженняСаме до цих людей і апелював Закон «Про доповнення і зміну законів від 20 жовтня і 13 листопада 1918 р. «Про облік і призов офіцерів, унтер-офіцерів і юнкерів колишньої російської армії, які перебувають в межах Української Держави» від 18 листопада: «Закликати до дійсної військової служби»: «офіцерів віку до п'ятдесяти років»; «поверхстрокових унтер-офіцерів незалежно від віку», «осіб, що навчаються в вищих учбових закладах Української Держави (студентів і вільнослухачів) – бувших військовослужачих»; «осіб, які перебувають на державній службі на посадах до сьомої класи включно – бувших офіцерів, унтер-офіцерів і юнкерів військових шкіл».
Але військове керівництво УД думало не тільки про «колишніх». Серйозно думали і про долю «майбутніх». 17 вересня вже відомий нам генеральний хорунжий Лігнау видав «Наказ військового міністра Української Держави про правила прийому молоді в основні юнацькі школи» (говорячи сучасною мовою – військові училища). Вступати до них заохочувалися фізично здорові «громадяне Української Держави», «з освітою не нижче закінченої середньої», «не старше 25 років, холості й жонаті». 20 вересня за підписом того самого Лігнау з'явився наказ «Про правила прийому молоді на курси при основних юнацьких школах». Навчатися в них могли «старшини, котрі скінчили під час війни скорочені курси бувших російських «военных училищ» та «школы прапорщиков» після жовтня 1914р.», «старшини, призведеш за бойові відзнаки під час війни», «бувші юнкери бувших російських «школ прапорщиков» і «военных училищ»…, скінчивші його по першому розряду і одержали свідоцтва, але не встигли одержати ранги прапорщика через більшовицькі події», а також «бувші юнкери кінних шкіл, котрі скінчили молодший курс школи і переведені на старший курс, де були один чи два місяці».[192]
Тогочасне керівництво УД докладало відчайдушних зусиль, аби трансформувати суспільство, насамперед сільську його частину, на засадах права і закону. Головний, як нам видається, спонукальний мотив – створити в державі верству політично та соціально відповідальних земельних власників, які, в разі потреби, організовано і зі зброєю в руках виступили б на захист держави, що перетворила їх з безправних тварин на відповідальних громадян. Європейська історія знала такі приклади. Найбільш відомим з них є земельна реформа, проведена у Франції після падіння Бурбонів. Для тих, хто призабув, нагадаю: саме та реформа стала фундаментом для політичної, економічної, соціальної, військової трансформації Франції, трансформації всесвітньо-історичного, без найменшого перебільшення, значення.
Як довели події наступних тижнів, місяців та років, зусилля (або надзусилля) військового керівництва УД ніяких позитивних для неї наслідків врешті-решт не мали. Першопричина – в соціальній структурі суспільства, в якому абсолютно домінували неписьменні та нужденні селяни, котрих хвилювало лише одне: в будь-який спосіб здобути у свою приватну власність шматок землі, який дозволив би утримувати родину. Зашкарублих від панської крові селюків нічого більше не цікавило – ані українська держава за будь-якого політичного устрою, ані її збройні сили, ані доля, а тим більше, розвиток національної культури, науки, системи освіти тощо. Проблема тут, як нам видається, в тому, що для того, аби стати паном, мало вирізати інших панів та заволодіти їхнім майном. Паном треба почуватися, а для зародження такого почуття може піти життя не одного покоління претендентів на нього. Врешті-решт ми, ті, кому припало щастя жити в Українській державі зразка 1991 p., кожного дня маємо можливість пересвідчуватися, до чого можуть довести країну державотворці-селюки-жебраки, які водночас стали власниками, але й рабами дуже великих грошей…
Частина VIIАграрна реформа
Діяльність гетьманських урядів у цій сфері впродовж усіх 90 років, які минули після повалення режиму Скоропадського, піддавалася одностайній, але завжди агресивній та зневажливій критиці всіх опонентів – чи то більшовиків, чи то націонал-соціалістів. Ідеологи та організатори колгоспних концтаборів та голодоморів клеїли Скоропадському звинувачення у цілеспрямованому знищенні українського селянства, принциповому колабораціонізмі з окупантами та в інших смертних гріхах.
Що ж відбувалося насправді?
А насправді відбувалося ось що. Отримавши у спадок від УНР тотальну руїну і в аграрній сфері, гетьманські фахівці – попри послідовний саботаж українських есерів – намагалися вирішувати проблему комплексно, як суму технологічних, економічних, управлінських, правових, соціальних проблем. Ось декілька прикладів.
Уже 24 травня, тобто на четвертий тиждень перебування при владі, на розгляд Ради Міністрів було подано ґрунтовний законопроект Міністерства земельних справ «Тимчасовий закон про порядок набування і позбування земель на території Української Держави». «Зміст документа,– констатує сучасний дослідник, – крім усього іншого, відображав основні ідеї його авторів – прихильників «середньої лінії» у проведенні аграрної реформи, які намагалися, з одного боку, задовольнити інтереси селян, а з іншого – не нашкодити цукровій промисловості та зразковим господарствам»
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спроба Павла Скоропадського», після закриття браузера.