Читати книгу - "З неопублікованого, Олександр Олесь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ах, так несподівано сонце зійшло... (№ 18).
Почувши перший скрик дитини...; Щось плаче десь в душі моїй… (№ 17).
Я з вогню душі своєї... (№ 10).
Весняної ночі (№ 8).
Храм мого серця від слова упав... (№ 676).
Коли нас сніг не зміг убить... (№ 25).
Твої чари, як в'юнок... (№ 437).
За глум ваш, за кривду лукаву... (№ 104).
Як засне гаряче сонце... (№ 740).
Десь голосять та скиглять звуки... (№ 800)
Пролетіла зоря, пролетіла ясна... (№ 1107).
1905
Квіток в моїм гаю - без ліку квіток!; Ті, що звуться людьми, перед світом усім... (№ 378)
Тобі дарма, тобі дарма... (№ 892).
Серце - море. Пісня - хвиля (№ 174).
Ой в саду росла троянда... (№ 29).
Гроза пройшла... Повітря чисте…; Гей, спинися, вітре буйний! (№ 7)
Я молодість люблю. Цвіте вона і сяє... (№ 725)
Цілують квітень солов'ї... (№ 689)
Пісня селян (№ 533).
Ще в нас вогонь не згас в грудях... (№ 702).
Як?! Сонця теплого нема? (№ 744).
Спи, моя милая, спи, моя любая... (№ 607).
Не зляка нас ні даль, ні борня, ні кати... (№ 484).
Досить були ми німими рабами... (№ 756).
Чому не радує весна... (№ 496).
О, не життя, а люде злі...; Слова в поезії - квітки (№ 8).
Була чудова ніч - вгорі...; В ранах моє серце... (№ 10)
Навік твої погасли очі... (№ 100).
О, де вогню дістать для крові... (№ 520).
Так буть повинно…; Ви не забудете мене, квітки і трави милі… (№ 621).
О сонце! Виглянь із-за хмар... (№ 1122).
1906
«Нащо жити?» - стогне ліс... (№ 611).
Покохав я дівчину... (№ 564).
Мій дух - труна зотлілого мерця...; В агонії лежить і корчиться дитя… (№ 10).
Глянь, повстає поневолений люд... (№ 308).
Гуманність (№ 319).
Знову я в лісі стою... (№ 360).
Я стояв на ниві в сірих тисках мли... (№ 12).
Хай гасне вечір - ти зійшла... (№ 663).
Хто боїться сонця... (№ 679).
1907
Нема тебе - мій зір тебе не баче... (№ 1240).
Ні, не встигну я нарвать... (№ 1272).
Ледве спуститься ніч, як вони оживуть... (№ 406).
Повне серце в мене звуків... (№ 561).
В той вечір, як уперше я вгледів кохану...; Життя мене без жалю б’є..., Сонце моє, сонце... (№ 18).
Ти все, що щедро дарувала... (№ 13).
Щось унадився занадто... (№ 71).
Я так сказав: «О брате бідний!» (№ 729).
Косі твоїй (№ 17).
Не журись, коханий друже... (№ 13).
Ти днем була... (№ 103).
Боровся народ наш за волю і світ... (№ 162).
Ой світе, світе… (№ 542).
Смійсь! Давно не чув я сміху... (№ 176).
Нехай під вашою рукою…; В тумані дні мої минають... (№ 12)
1908
Пісня («Розбите серце умира…»); Чарує ніч, п'янить, полоне…; Чорний ліс, мертвий ліс... (№ 103).
Я зараз сплю, і морем розлилась... (№ 104).
Привіт тобі, зелений саду...; Коли впаду, знесилений украй... (№ 107).
Так, він давно вже вмер... (№ 508).
З-під темної хмари самотній, високий... (№ 29).
О зграї хмар на крилах легких! (№ 523).
Ось і сонце! Ніч розтала... (№ 545).
Зараз я покинув гори... (№ 346).
Летіли хмароньки ясні... (№ 748).
Там, в ясній сторонці... (№ 106).
І розкрив своє серце закоханий я... (№ 368).
Він не любе, він покине... (№ 281).
Нехай тобі минуле наше... (№ 962).
Тебе я більше не шукаю... (№ 628).
Іди собі, іди, не оглядайся... (№ 369).
І сонне знов життя пливе...; Віки цвинтар народний спить... (№ 18).
В сльозах твої небесні очі... (№ 238).
А може, я тебе шукаю... (№ 237).
Туди, де сонце погасає... (№ 29).
1909
Голосе серце, сльози ллє... (№ 106).
Мовчить, дрімає літня ніч... (№ 431).
Повірили в мрії і сон золотий... (№ 559).
Над чим задумалась ти так... (№ 459).
Проснулось серце! То зомліє... (№ 574).
Теплом і ясністю душа моя повита...; Ти смутна - і я сумую…; Я радію, як мати дитині своїй...; Невже це ті дерева голі…; Потоптав її, билину…; Хай струни стануть крем'яними...; Немає сил
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З неопублікованого, Олександр Олесь», після закриття браузера.