Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

Я гірше. Гірше, бо можу допомогти, але сиджу та чекаю, коли це зробить хтось інший. Коли його проблему вирішить сміливіший. Заступиться. І позбавить мене шансів бути такою ж приниженою.

Стає нудно від самої себе. До горла ком підступає, а огида душить.

Огида і той самий страх, який зараз під силою тиску адреналіну, що виплеснувся, відступив на задній план.

- Я сама, - вимовляю сипло і встаю, відпускаючи руку Тари.

– Ти? - У голосі подруги непідробне здивування, від чого я морщусь. - Давай краще я, Лівві.

Навіть вона не вірить у мене. Звикла, що будь-які проблеми вирішує саме вона. Я завжди стою позаду, дозволяючи їй прийняти силу удару на себе. Але сьогодні цього не зроблю. Свій удар вона вже отримала сповна і дозволити їй відхопити вдруге я просто не можу.

Серце бомбить у скронях, поки я йду до Девіда. Його вже відпустили, але він так і стоїть навпроти цієї трійці, опустивши голову. Він здався. Вперше за час навчання я бачу, що він здався. Раніше брикався, кусався образами, а зараз його добили. Сволота!

Розуміння цього надає впевненості. Прискорюю крок, хоч ноги насправді слабкі. Картинка пливе перед очима. Це як знати, що навмисно ступаєш у воду і опускаєшся на глибину. Мій найсильніший страх розтікається під шкірою, але я більше не хочу тонути. Фізично втомилася, вимотана. Я хочу впевнено триматись на поверхні.

- Сподобався душ? Може, повторимо? - регоче Мастерс і знову включає подачу води, яка потужним потоком ударяє в ноги Девіду.

Хлопець здригається, а я, наблизившись, помічаю, як він тремтить. Його речі мокрі, як після прання. Надворі вітер. Він може отримати запалення, а цим виродкам начхати.

- Досить, - вигукую я, стаючи поряд з МакКоєм.

Листаємо))