Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

Не встигла парочка дійти до тронного залу, як на зустріч їм, з протилежного боку коридору рушила величезна делегація. Слуги та стражники йшли позаду, а парад очолював високий статний чоловік в ошатних одежинах, біле волосся та світла шкіра якого, робили його мало не альбіносом, яким він не являвся, а лише мав наближені риси.

- Вітаємо Вас, наш пане, - мовив Ліам до новоприбулого та протягнувши руки перед собою, нахилився в поклоні перед величним домену Аракії, що зробив милість прибути в якості особливого гостя.

За його прикладом те ж саме зробила й Марах, встигнувши піймати оком біляву красуню, що у відвертій сукні, стояла поруч Прайма сусіднього домену та притягувала погляди усіх присутніх на себе.

- Що ти, - мовив Ша Зодак Прайм, аж надто дружелюбно, від чого у обох закралися підозрілі думки. – Підіймися. Скоро ти станеш рівним мені, а може з часом, ще й будеш сім’єю, - поплескав по плечу винуватця сьогоднішнього дійства, на перед встановлюючи сімейні відносини.

Тодей молодший піднявся, не проронивши ні слова, і навіть обличчя його, жодним чином не відреагувало на слова величного. Зате, тепер Таіра зрозуміла, для яких таких цілей, Ліам хотів мати її у ролі охоронця у цій неперевершено красивій сукні. Не для того, аби вартою стояти на захист його тіла, але для того, аби зберегти його статус баламута та холостяка.

- Трон – це серйозна справа, яка потребує багато сил, часу та підтримки з боку близьких, - продовжив Зодак на правах старшого та більш досвідченого. - Ти вже в тому віці, коли треба не тільки думати про народ Барелії, а й про майбутнє свого роду. Дозволь тобі представити мою дочку, яка наслухавшись про твою силу та мужність, виявила бажання покинути столицю Аракії та відвідатися в Тарум, аби розділити радість цього важливого дня, для тебе, - перевів погляд на красуню позаду та звернувся до неї: - Підійди, Нарін.

Дівчина відразу відреагувала та, як та лебідка, поплила до батька, а порівнявшись з Тодеєм, зробила поклон, вітаючи сина Прайма. Видно було неозброєним оком, що довготелеса дуже старалася виділитися, але навіть її неперевершені манери та знання етикету, не принесли того результату на який вона очікувала.

Ліам подивився на неї та пройшовшись оцінюючим поглядом, зробив власні висновки. Безсумнівно вона була гарна, як для свого домену, але не настільки особлива, аби запасти в око спадкоємцю, не те, що потрапити в його серце.

- Шкода, напевно, було покидати столицю Цірус? У цей час повинна цвісти гераклія, перехоплюючи дух прохожого своїми пахощами, - задав наступник нейтральне запитання, аби з одного боку не проявити неповаги, а з іншого – ніяким чином не дати величним гостям надію на майбутній союз.

- Ви праві, - захлопала білявка густими віями, проявляючи негласні знаки зваблення. - Зараз гераклія в самому цвітінні, але її цвіт ми побачимо через рік, а церемонія посвячення Прайма – рідкісне явище у нашій імперії, яке можна побачити лише декілька разів за все життя.

- Не переживай, - в розмову вклинився Ша Зодак, знову проявляючи надто дружні емоції. - Я привіз тобі найкрасивішу квітку з нашого домену, - додав та знову похлопав наступника по плечу, підморгнувши одним оком Тодею, аби той ухопився за всій шанс.

Почувши це, Ліам посміхнувся, а Таіра в цей час, стараючись бути лише тінню, з усіх сил тримала себе гідно. Вже декілька днів вона переконувала себе, що все, що сталося між ними, було помилкою, яка не мала шансу на продовження, а зараз, коли на горизонті з’явилася, яка-не-яка, а суперниця, її тіло та її нутро почало противитися тому, що бачили очі та тому, що підтримував здоровий глузд.

- Я, напевно, народився під щасливою зіркою, - за декілька миттєвостей озвучив красунчик власні висновки та повернувся корпусом до тієї, з ким сюди прийшов. - Квіти оточують мене з усіх боків – мені дуже пощастило, - додав, дивлячись в темінь Таіриних очей та грайливо кліпнув оком, на останок відправивши їй милу посмішку.

Мить, і красуні, що стояли навпроти одна одної, почервоніли від злості. Одна від того, що її нахабно проігнорували, привселюдно віддавши перевагу іншій, а інша – від того, що нею так, у відкриту, нахабно користувалися, аби скинути зайвий баласт недоречного родичання.

Ліам розумів, що щойно зародилася негласна війна між жінками, і що він посприяв цьому бути, але по іншому він не міг. В голові вже вималювався підступний план, аби вибити дві цілі одночасно, і Тодей продовжив гру.