Читати книгу - "Адлер. Кохати, щоб вижити, Катерина Мединська"

Ось звідки вся ця зарозумілість і повна впевненість у своїй перевагі над іншими. Тіна із округленими від подиву очима слухала, що каже жінка, виявляється, то була мати Еріка. Тепер усе зрозуміло!

Вона була настільки приголомшена своїм відкриттям, що не помітила, як шампанське полилося через край келиха.

– Господи! – схаменулась Тіна, витираючи зі столу пролиту випивку. – Вибачте будь ласка.

На щастя, чоловік, чий келих вона наповнювала, не надав інциденту особливого значення.

Тіна повернулася на кухню за новою пляшкою шампанського, а потім майже хвилину стояла в коридорі нерухаючись, не наважуючись вийти до зали. Всі її думки були тільки про те, що Ерік, можливо, побачить її і насміхатиметься над нею. У душі горів вогонь обурення.

Та як це взагалі можливо? Адлер брехун! Це просто незбагненно! Стільки часу водив усіх за носа. Раптом до неї дійшло, що Олсен швидше за все знала, що Ерік справді багатий і народився у шляхетній родині. Адель знову виявилася розумнішою за Тіну і витягла виграшний лотерейний квиток.

Тіна відчула себе повною ідіоткою і відчайдушно розлютилася на себе саму. Але страждати з приводу свого промаху не було сенсу, адже все сталося. Та й до чого витрачати час на думки про людину, яка давно забула про твоє існування.

Вона подивилася на Адлера. Звісно, ​​забув! Він живе у зовсім іншому світі. Купається в розкоші та увазі до своєї виняткової персони. Його сім'я володіє компанією переважним напрямком, яким було виробництво ексклюзивних виробів із діамантів. І Адель він спочатку вибрав, бо тільки вона йому рівня.

Ця істина змела самооцінку Тіни як потужне торнадо. До того ж Адлер завжди виявляв зневажливе ставлення до неї, і тепер Тіна розуміла причину такої поведінки. Вона просто була ніким. Стало важко дихати. Неприємні відчуття дезорієнтували свідомість.

Подолавши в собі нерішучість і сумнів, Тіна настроїлася тримати себе в руках, чого б їй це не вартувало. Вона повернулася до зали і повністю зосередилася на своїй роботі. Намагалася навіть не дивитись у бік Адлера. На щастя, обслугу майже завжди не помічають. Основне правило хорошого офіціанта – вміти зникати так само безшумно, як і з'являтися. До того ж вона працювала в далекому від нього кінці зали, і ризик бути поміченою ним здавався мінімальним.

Незабаром Тіна відчула втому, байдужість, безпорадність і безнадійність і почала потай стежити за Еріком. Майже всі жінки на бенкеті не зводили з нього очей. Не дивно, адже він виглядав чудово! Занадто гарний, щоб бути реальністю. Чоловік мрій та фантазій будь-якої дівчини. Тіна з великим жалем подумала, що теж відноситься до дурних шанувальниць його зовнішності.

Ерік подобався багатьом дівчатам, але спілкувався та танцював лише з однією. Мініатюрна шатенка танула в його обіймах, і з її обличчя не сходила тепла посмішка. Тіна зрозуміла, що їх щось об'єднує, вони здавалися як мінімум близькими друзями, а можливо, і коханцями.

«Адлер та Олсен – чудова парочка! Може, вони мають вільні стосунки? – припустила Тіна і тут же обсмикнула себе: – Мені немає до них жодної справи».

Іноді Тіна поглядала на Анжеліку Адлер. Ця неймовірно красива жінка затьмарювала всіх своєю красою. На ній була та сама сукня, яку шила Тільда, – розкішна біла сукня, вручну розшита срібними нитками і прикрашена приголомшливою красою вінтажними мереживами. На шиї красувалося діамантове кольє.

Образ жінки нагадував Тіні сніжну королеву з казки. Її сліпуча класична краса поєднувалася з холодним, пихатим поглядом сірих очей. Світло-русяве волосся було майстерно зібране у високу зачіску. Елегантна, зібрана, чарівна, яскрава Анжеліка Адлер викликала у Тіні почуття захоплення, майже благоговіння.

Наприкінці робочого дня Тіна отримала чесно зароблені гроші. Вона довго дивилася на кілька купюр, намагаючись зрозуміти, чому в цьому житті люди діляться на категорії: хороший чи поганий, багатий чи бідний, успішний чи «на дні», як вона.

Пригнічена і спустошена, Тіна попленталася на автобусну зупинку. У руці вона тримала паперовий пакет. Залишки їжі з бенкету запакували в одноразові пластикові бокси і роздали всій обслузі. Ніхто не відмовлявся від делікатесів, і багато хто пішов, задоволений недоїдками зі столу багатіїв. Тіна не була винятком і теж взяла їжу.

Вона стояла одна і сумно спостерігала, як на протилежному боці вулиці безхатько риється у сміттєвому баку в пошуках чогось їстівного. Тіна перейшла дорогу і підійшла до волоцюги. Він відчув її присутність і, обернувшись, злякано подивився на дівчину. Вона простягла йому пакет.

– Візьміть, це їжа. Скромна вечеря для таких бідняків, як ми з вами.

Худий чоловік з глибокими очима взяв пакет:

– Дякую тобі, дівчинко. Я не їв кілька днів.

Тіна втомлено посміхнулася у відповідь і неквапливою ходою повернулася на зупинку. На годиннику було половина першої ночі.

– Гей, добра дівчино! – голосно крикнув бездомний Тіні. – Якщо чекаєш на автобус, він уже не приїде. Пізно. На сусідній вулиці зупиняється автобус, він курсує містом до четвертої ранку. А до метро звідси три квартали.

– Дякую! – Крикнула йому у відповідь Тіна.

Вона відчувала себе такою стомленою, що готова була лягти спати прямо на цій зупинці, але треба було йти. Ноги гули від болю. На ній були ті самі злощасні босоніжки на підборах, які вона вибрала, щоб піти на співбесіду. Дуже невдалий вибір!