Читати книгу - "Адлер. Кохати, щоб вижити, Катерина Мединська"

Вона знала лише один недорогий подобовий хостел і збиралася дістатися до нього у будь-якому випадку, щоб переночувати або просто поспати кілька годин.

Але не встигла зробити і кілька кроків, як почула рев двигуна автомобіля, який швидко наближався до зупинки. Чорний Maserati Quattroporte, седан-купе класу «люкс», припаркувався на узбіччі, і з нього виліз Ерік Адлер. Тіна не повірила своїм очам, але він ішов до неї. В голові промайнула думка, що він просто помітив її, проїжджаючи повз, і тому зупинився.

Вона випростала плечі, намагаючись зберегти правильну поставу і не здаватися втомленою та виснаженою.

Ерік встав перед нею злий, роздратований і одращу заявив:

– Я шукав тебе. Чому ти стирчиш на зупинці, і де твій автомобіль?

Зараз Тіна найменше хотіла сперечатися з Адлером. І яка йому взагалі справа до неї?

– Я що, наступила на поділ сукні твоєї коханої Адель? – розлютилася Тіна, з останніх сил витримуючи атаку ненависного опонента. – Якщо ні, тоді згідно з нашою домовленістю застрибуй у свій автомобіль і вмотуй звідси подалі від мене.

Тіна вважала, що все йому сказала, і рішуче пішла своєю дорогою. Адлер «показав себе». Не було ніякого сенсу вовтузитися з ним!

Не давши зробити дівчині навіть кілька кроків, він наздогнав її і, перегородивши шлях, рішуче став перед нею.

– Чому ти працюєш офіціанткою? – Запитав Адлер питання, яке турбувало його весь вечір.

Тіна пирхнула і розгнівано подивилася на Еріка:

– А навіщо ти видавав себе за бідного недалекого простачка?

– Так треба було! – відповів Ерік.

Дівчина іронічно посміхнулася, похитала головою і, нічого не сказавши, обійшла його, щоб продовжити свій шлях.

Ерік сердито прогарчав їй услід:

– Я взагалі тобі запитання поставив!

Тіна знизала плечима і спокійно відповіла:

– Так було потрібно.

– Зупинися! – наказав Ерік.

Але Тіна прискорила крок і навіть не обернулася на його голос. Та хто він такий, щоб вказувати їй? Нехай провалює до своєї ненаглядної Адель! Раптом у ній закипіла злість і зневага до нього. Як наслідок, вона витягла руку і показала йому середній палець правої руки.

Ерік здивувався її витівці, розгублено дивлячись їй у спину. А замість гніву його розум поглинула непрохана хіть. Він бачив тільки її звабливу постать, гарні ноги, які мріяв розсунути і звільнитися, нарешті, від цього шаленого потягу. Весь вечір, відколи він помітив Тіну, думки про неї не покидали його голову ні на хвилину. Ця норовлива сука зводила його з розуму своєю зухвалістю.

Адлер сам не зрозумів, як наздогнав Тіну і силоміць згріб її в оберемок. Вона, голосно кричачи, лаялася, виривалася, як дика кішка, і навіть подряпала йому руку, боляче вкусила, але Ерік не розтискав лещат, поки не закинув її в салон своєї машини. Він не став обминати автомобіль, боячись, що вона викраде його. Просто переліз на сидіння водія і закрив їх усередині машини.

Вони дивилися один на одного, як дві звірини, готові зчепитися у смертельній сутичці.

– Ти хворий на всю голову. Кретин! Тварина! – Прошипіла Тіна, потираючи забите коліно, яке сильно дуже сильно боліло, але вона стрималася, щоб не заплакати.

– Стеж за язиком, якщо не хочеш, щоб я показав тобі, як поводиться справжня тварина.

– Я загубила взуття, – повідомила вона і показала праву босу ногу.

Ерік швидко нахилився до її ніг, зняв другий босоніжок з лівої ноги дівчини, відчинив вікно і викинув його просто на дорогу. Після чого натиснув кнопку запалення – і автомобіль швидко рвонув з місця.

– Це щоб ти не втекла від мене.

Ерік хотів відвезти Тіну додому, от і все. Але вона вперта і, схоже, ненавидить його. Він вирішив, що все одно зробить по-своєму.

Тіна дивилася на Адлера не блимаючи, так, ніби він її смертельно образив. Вона думала тільки про те, що тепер взутися нема в що. Як завтра забрати автомобіль зі штрафмайданчика? Босоніж?!

Від стресу та хронічної втоми вона зайшлася сльозами. І щойно дозволила собі розплакатися, негативні емоції повністю поглинули її. Раптова істерика охопила її свідомість.

Тіна знемагала від душевного болю та усвідомлення повної беззахисності та безпорадності. Мозок Тіни кричав їй, що вона програла і не здатна встояти перед труднощами. Тіна щойно усвідомила, що картину світу, в яку вона вірила, давно зруйновано.

Ерік зупинив машину і схопив Тіну за плечі, намагаючись зрозуміти, що з нею коїться.

– Тино, ти що, так переживаєш через пару поношених туфель? Мила моя, я куплю тобі їх мільйон, тільки не плач.

Він узяв у руки її залите сльозами обличчя і, подивившись у величезні зелені очі, побачив у них стільки болю та горя, що його серце мимоволі стиснуло від жалю. Ні, вона не через туфель плакала. Але навіть у момент слабкості та розпачу Тіна не підпускала Еріка до себе та відкинула його руки від свого обличчя.

– Випусти мене, – тремтячим голосом, що зривається від плачу, наказала вона.