Читати книгу - "Вогонь і крига"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вогнесерд дивився на неї, дивуючись, чому це її так зацікавили старі кістки.
Нарешті вона підвела голову і глянула просто йому в очі.
— Зорелом! — видихнула Жовтоікла. Її голос аж скрипів від неприхованого жаху.
— Зорелом? — повторив Вогнесерд.
То це він. Ось чому запах здався йому таким знайомим. То був запах Зорелома.
— Ти впевнена? — стривожено нявкнув він. — Тигрокіготь уже вирушив на землі Тіньового Клану.
— Тіньовий Клан не винен! — верескнула Жовтоікла. — Це все Зорелом і його дружки-вояки. Я була медикицькою Тіньового Клану. Я допомагала їм з’явитися на світ. Я їхні запахи знаю як свій власний, — вона спинилася. — Ти мусиш знайти Тигрокігтя і застерегти його. Він зробить жахливу помилку, якщо нападе на них!
Вогнесерд почув, як йому в голову шугнула кров, забиваючи памороки. Як бути?
— Але я тут єдиний вояк! — у відчаї нявкнув він Жовтоіклій. — Що, коли Зорелом нападе на табір, поки мене не буде? Він уже робив так. Він міг залишити ці кістки як приманку.
— Ти мусиш розповісти Тигрокігтеві, перш ніж він… — знову почала Жовтоікла, але Вогнесерд перебив її.
— Я не можу залишити тебе зовсім саму.
— Тоді я сама й піду! — прошипіла Жовтоікла.
— Ні! Я піду! — нявкнула Пісколапка.
Вогнесерд переводив погляд з однієї кішки на іншу. Він не міг послати жодну з них: їхні сила і вмілості потрібні, щоб захистити табір. Але й Жовтоікла мала рацію: не можна допустити, щоб пролилася невинна кров. То Зорелом вторгся на ці землі, Громовому Кланові нічого було ділити з Тіньовим. Потрібно послати іншого кота. Він заплющив очі й замислився. Відповідь прийшла миттєво.
— Орляколап! — прошипів Вогнесерд, широко розплющивши очі. Він знову гукнув новака.
Молодий котик вийшов зі свого кубла і підійшов до Вогнесерда.
— У чому річ? — сонно кліпаючи, запитав він.
— У мене для тебе термінове завдання, — сказав Вогнесерд.
Орляколап обтрусився і випростався.
— Так, Вогнесерде, — нявкнув він.
— Ти повинен знайти Тигрокігтя. Він вирушив у похід для нападу на патруль Тіньового Клану. Спини його і скажи, що на наші угіддя вторгся Зорелом!
Орляколап насторожено розплющив очі, але Вогнесерд уже повів далі:
— Можливо, тобі доведеться перетнути Громошлях. Я знаю, тебе ще не тренували для цього… — У голові Вогнесерда промайнув образ покаліченого тіла Попелапки, але він відігнав його. А тоді глянув Орляколапові просто у вічі. — Ти мусиш знайти Тигрокігтя, інакше між Кланами вибухне війна без жодної на те причини!
Орляколап спокійно кивнув.
— Я знайду його, — пообіцяв новак.
— Хай із тобою буде Зоряний Клан, — пробурмотів Вогнесерд, носом торкаючись Орляколапа.
Новак повернувся і кинувся з табору крізь тунель. Вогнесерд, силкуючись зберігати спокій, дивився, як той віддаляється. Попелапка… Громошлях… Образи все мчали перед очима. Вогнесерд потрусив головою. Не час хвилюватися. Якщо Зорелом справді в угіддях Громового Клану, слід підготувати табір до нападу.
— Що відбувається? — із новацького кубла виліз Порохолап.
Вогнесерд глянув на нього, тоді побіг угору галявиною і видряпався на Високий Камінь. Галявина, здавалося, була ген унизу, під його тремтливими лапами. Він проковтнув твердий клубок і почав виголошувати звичний клич.
— Хай усі коти, здатні самі… — які ж довгі ці слова! — Табір у небезпеці. Усі сюди, негайно!
Старійшини і королеви поквапились вилізти зі своїх кубелець, за ними — кошенята. Вони ошелешено позирали на Вогнесерда, що стояв на вершині Високого Каменя. Попелапка, шкутильгаючи, вийшла із тунелю і глянула на Вогнесерда сильним, ясним поглядом. Коли вояк побачив її, табір у нього під ногами раптом перестав хитатися.
— Що відбувається? — гаркнула Одноока, найстарша кішка Громового Клану. — Що, скажи на милість, ти там забув?
Вогнесерд не вагався.
— Зорелом повернувся. Можливо, він зараз на землях Громового Клану. Крім мене, тут немає жодного вояка. Якщо Зорелом нападе, ми маємо бути готові. Кошенята і старійшини — в ясла. Усі інші — готуйтеся до бою…
Загрозливий клич, що залунав біля входу до табору, урвав Вогнесерда на півслові. Стрункий темно-бурий кіт із плямистим хутром і порваними вухами продерся до табору. Його хвіст був неприродно зігнутий посередині, наче зламана гілка.
— Зорелом! — видихнув Вогнесерд, інстинктивно випускаючи кігті. Кожна його шерстинка стала дибки.
Позаду колишнього провідника з’явилися ще четверо шолудивих котів, їхні очі палали ненавистю.
— Здається, ти тут єдиний воячок! — прошипів Зорелом, вищиривши зуби. — То це ще легше, ніж я собі думав!
Розділ 26
Жовтоікла, Порохолап і Пісколапка вишикувались оборонною шеренгою, за ними — королеви. Вогнесерд побачив, як до них шкутильгає і Попелапка. Але варто було маленькій сірій киці наблизитися, як Порохолап люто на неї засичав, і вона, прищуливши вуха, незграбно пошкутильгала назад до кубла Жовтоіклої.
Старійшини зібрали кошенят, завели їх до ясел і самі позалазили вслід за ними. Останнім Ряболиця затягла досередини Хмарка. Вона перекрила вхід галуззям ожини, незважаючи на шпичаки, і наглухо запечатала вхід, а тоді приєдналася до решти Клану.
Вогнесерд зістрибнув з Високого Каменя і спинився біля Жовтоіклої. Тоді вигнув спину і зашипів до Зорелома:
— Ти програв минулого разу — і зараз знову програєш!
— Нізащо! — відрізав Зорелом. — Може, ти й відібрав у мене Клан, але вбити мене не зможеш — у мене значно більше життів!
— Життя одного Громового кота вартує десяти твоїх! — прогарчав Вогнесерд. Він по-вояцьки крикнув, і терен вибухнув битвою.
Вогнесерд стрибонув прямісінько на Зорелома і впився в темно-бурого кота кігтями. Життя вигнанця неабияк побило колишнього провідника Клану — Вогнесерд відчував ребра просто під шерстю блохастого кота. Але Зорелом усе ще був сильний. Він крутнувся і впився зубами у Вогнесердову задню лапу. Рудий вояк скрикнув і зашипів від люті, але пазурі тримав міцно. Зорелом рвонувся вперед, дряпаючи кігтями мерзлу землю. Вогнесерд відчув, як його кігті проорюють смуги уздовж кощавих боків нападника, аж поки той не вирвався. Вогнесерд кинувся навздогін, але раптом хтось схопив його за задню лапу. Він зиркнув через плече, хто це. Позаду до землі припав Кігтеморд, втупивши у Вогнесерда насмішкуватий погляд.
Вогнесерд дивився на нього і не вірив своїм очам. Він уже й не сподівався знову побачити цього кота. Зараз він умить забув Зорелома. То ж Кігтеморд убив Плямолистку шість повень тому. Він холоднокровно прикінчив медикицьку Громового Клану, щоб Зорелом зміг викрасти кошенят Морозошубки. Вогнесерд ошалів. Він кинувся просто на кощавого
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогонь і крига», після закриття браузера.