Читати книгу - "Затьмарення, Філіп Кіндред Дік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що? — хрипло перепитав чоловік. У його голосі вчувалося не так здивування, як погроза.
— Саме так, сер, — кивнувши, сказав Берріс. — Ви правильно розчули, сер.
— Містере Арктор, — мовив той, хто дзвонив, — цей чек банк повертав уже двічі, а симптоми грипу, які ви описуєте...
— Думаю, хтось мені щось підсипав, — сказав, шкірячись, Берріс.
— А я думаю, — мовив чоловік, — що ви один із тих... — він намагався підібрати правильне слово.
— Думайте собі, що хочете, — відказав Берріс, і досі шкірячись.
— Містере Арктор, — гучно дихаючи у слухавку, проказав чоловік, — я піду з цим чеком до окружного прокурора, і доки ми з вами розмовляємо, я хочу дещо сказати вам стосовно того, що я думаю...
— Навались, відключись і прощавай, — мовив Берріс і поклав слухавку.
Пристрій, що підслуховував розмову, автоматично записав цифри номера абонента, одразу ж вирахувавши їх із нечутного сигналу, який виник, щойно спрацювало телефонне обладнання. Фред поглянув на номер, що висвітився на лічильнику, а тоді вимкнув трансляцію з усіх голосканерів, зняв слухавку власного поліцейського телефона і зробив запит даних за номером.
— Майстерня ключів «Енґлсон», вулиця Гарбор, 1343, Анагайм, любчику, — повідомила йому поліцейська операторка.
— Майстерня ключів, — мовив Фред. — Гаразд.
Він записав це й поклав слухавку. Майстерня ключів... двадцять доларів, кругленька сума: це означало, що майстер працював на виїзді й робив дублікат ключа. Оскільки свій ключ «власник» загубив.
Теорія. Зателефонувавши до майстерні ключів «Енґлсон», щоб незаконно зробити собі «дублікат» ключа від будинку або автомобіля, а то й обидва одразу, Берріс назвався Арктором. Сказав Енґлсону, що загубив усю зв’язку ключів... однак майстер, щоб перестрахуватися, попросив у Берріса чек як підтвердження його особи. Берріс повернувся в дім, узяв незаповнену чекову книжку Арктора й виписав майстру чек. Однак за цим чеком було неможливо зняти готівку. Але чому? На рахунку Арктора було цілком достатньо коштів; із чеком на таку дрібну суму не мало бути жодних проблем. Але якби за ним зняли готівку, Арктор дізнався б про це з виписки й зрозумів би, що виписав його не він, а Джим Берріс. Тому Берріс попорпався в Аркторових шухлядах і знайшов — вочевидь, він зробив це ще раніше, — стару чекову книжку наразі неактивного рахунку й скористався нею. Оскільки рахунок був закритий, зняти готівку було неможливо. Отже, тепер Берріс потрапив у халепу.
Але чому Берріс просто не пішов і не заплатив майстру готівкою? Його кредитор уже був розлючений, телефонував, тож зрештою таки поскаржиться окружному прокурору. І тоді Арктор про все дізнається. На Беррісову голову впаде купа лайна. Утім, те, як Берріс розмовляв з уже розлюченим майстром... Він хитрістю викликав у нього ще більшу ворожість, через яку той міг вдатися до чого завгодно. І ще гірше — Беррісовий опис «грипу» був описом героїнової ломки, і будь-хто, кому хоча б щось про це було відомо, негайно здогадався б. А завершив розмову Берріс прямим натяком на те, що він — кінчений наркет і його нічого не обходить. І все це під іменем Боба Арктора.
Таким чином майстер зрозумів, що його боржник — нарколига, котрий виписав йому липовий чек і якому на це насрати, тож він не збирається нічого вирішувати. А наркоман ставиться до цього саме так, бо, вочевидь, настільки навалений, вгашений і обдовбаний від своєї наркоти, що це не має для нього жодного значення. А це вже образа для всієї Америки. Навмисна й огидна.
Насправді остання репліка Берріса була прямою цитатою з давнього ультиматуму Тіма Лірі панівному суспільному ладу і всім цивілам. І це — в окрузі Орандж. У якому повно берчистів та мінітменів. Зі зброєю. Котрі тільки й чекають на подібну нахабну зухвалість від бородатих торчків.
Берріс підставив Боба Арктора під перехресний вогонь. У найкращому випадку на нього очікує арешт за фальшування чека, а в гіршому — доведеться чекати на вибухівку або якийсь інший вид тотальної помсти карателів, тоді як Арктор навіть не здогадуватиметься, що на нього насувається.
«Заради чого?» — роздумував Фред. Він записав у своєму блокноті точний ідентифікаційний код цього відрізка плівки, а також номер запису телефонної розмови. За що Берріс мститься Арктору? Що в біса зробив йому Арктор? «Певно, він добряче його на чомусь нагрів, — думав Фред, — щоб Берріс на таке зважився. Відверта злоба. Прихована, ница й паскудна».
«Цей Берріс, — вирішив він, — ще той довбойоб. Через нього ще когось уб’ють».
Один з агентів у шифрувальних костюмах, що перебували в таємній квартирі, пробудив його з задуми.
— Ти цих чуваків знаєш? — вказав він на вже згаслі монітори перед Фредом. — Ти серед них під прикриттям?
— Угу, — відказав Фред.
— Було б непогано якось повідомити їх про небезпеку отруєння, на яку їх наражає цей клоун у зелених окулярах, що штовхає гриби. Ти можеш попередити їх, не викривши себе?
— Щоразу, як когось із них сильно нудитиме, це може бути викликане грибами, — мовив інший агент зі свого крісла, що оберталося.
— Схоже на стрихнін? — поцікавився Фред.
Раптом його пробрав холод здогадки, згадка про день, коли він побував у Кімберлі Гокінз, день собачого лайна, і те, як йому стало погано в машині, після чого... Йому.
— Скажу Арктору, — мовив він. — Йому можна довіритись. Він ні про що не здогадається. Хоч сам він доволі тямущий.
— Але потворний, — зауважив один з агентів у костюмах. — Це той, що зайшов у двері, сутулячись і страждаючи від похмілля?
— Ой,— відказав Фред і розвернувся до своїх голограм.
«Ох, чорт забирай,— подумав він,— того дня на узбіччі Берріс пригощав нас пігулками, — у його мозку все закрутилося, двічі перевернулося й розпалося навпіл. Він отямився у ванній кімнаті таємної квартири, де полоскав рот, тримаючи в руці паперовий стакан з водою — тут він міг подумати. — Якщо добре замислитись, — подумав він, — то я — Арктор. Я — той чоловік на моніторах, той, кого охуєнно підставив
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Затьмарення, Філіп Кіндред Дік», після закриття браузера.