Читати книгу - "Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі"

Софі сіла на підлогу, важко дихаючи. Вона не зводила з нього погляду, стежила за ним, як хижак, який запримітив здобич і ось-ось готується напасти. Руки мимоволі стиснулися в кулаки. Вона не відчувала навіть, як нігті вп'ялися в шкіру до крові.

– А тепер давай, – усміхаючись, промовив він, – тепер руйнуй тут все! Гори, Софі, гори…

Двері відчинилися, і на порозі виникли Патрік, Іва та Орфей. Між ними з радісним вигуком протиснувся Кук.

– Ви кращого часу не знайшли, щоб потерев... – Орфей заткнувся на півслові, перевівши погляд з ловця на Софі. – Оу…

– Такою я її ще не бачив, – прошепотів Кук, явно стривожений гнівним виглядом дівчини.

Патрік стурбовано кинувся до подруги:

– Софі? Що тут сталося?

– Забирайтеся! Всі! – закричала вона, і, схопивши меч, вибігла з кімнати.

Софі кудись бігла, не дивлячись під ноги, і не розбираючи дороги. Вона не зупинялась, коли на неї кидалися демони і Патріоти – кілька змахів мечем, і вороги вже лежали на підлозі, потопаючи у власній крові. Від неї віяло жаром, як від багаття, і, здавалося, навіть повітря колихалося довкола, як це буває в спекотний літній день. Гаряче… Як же гаряче… Злість розливалася по тілу, немов отрута, проникаючи в кожну клітину, заповнюючи кожен міліметр свідомості. Їй здавалося, злість замінила їй кров, пульсуючи по венах. Їй хотілося спалити тут все до бісової матері.

«Та як цей козел може таке говорити?! Він нічого не знає про мене! Нічого! І він нічого не знає про Патріка! Він нічого не знає про нас. Та ми знайомі всього декілька днів! Що він взагалі про себе думає?!» – це були останні світлі думки, які закарбувалися у її пам’яті, а далі Софі з гуркотом відчинила вхід на задній двір, де вже вели нерівний бій ловці. Температура піднялася ще вище, голова йшла обертом, а в очах потемніло. Софі міцніше стиснула зброю і рвонула у вир подій.

Патрік ледве міг дихати.

– Захарія, що ти з нею зробив? – прошепотів він, не відриваючи погляду від вікна.

– Поки що нічого, – незвично низьким голосом промовив ловець. – Ми просто мило поспілкувалися. Ти ж знаєш, як легко повірити в те, що хочеш почути.

Мисливці перезирнулися і кинулися до дверей.

– Всім завмерти і не рухатися! – неочікувано різко гаркнув Захарія. – Патрік, не смій іти за нею!

– Що означає, не смій? Геть з дороги!

– Ні! Їй це потрібно, інакше вона зламається… А ми так не домовлялися. Підійди до вікна і спостерігай. Тільки якщо щось піде не так, тільки якщо їй загрожуватиме справжня небезпека – я, як і ти, не стану просто дивитися.

– Якого біса, старий?... Якого біса? – ледь ворушачи губами, промовив Орфей, коли Патрік, уникаючи ошелешених поглядів друзів, підійшов до вікна.

Він спостерігав, як Софі кинулася у самісінький вир бійки, як ловці розбіглися, якнайдалі від неї, і як швидко газон вкрився кров’ю демонів. Здавалося, пекельних створінь було забагато і для двадцяти бійців, але для неї їх було замало. Її рухи були надзвичайно швидкими, спритними і точними, і Софі не залишала за собою живих ворогів.

– Навіщо ти її розлютив? – ледь живим голосом запитав він.

Захарія зітхнув.

– Ти надто сильно її стримуєш… Якщо так піде і надалі – потім вона занадто розійдеться.

Коли всі демони і Патріоти, що знаходились задньому дворі, були знищені, дівчина зупинилася. Постоявши якусь мить, вона похитнулася і впала на коліна, випустивши меч. Намагаючись зрозуміти, що відбулося, вона почала роззиратися довкола себе, потираючи очі. Злякані ловці ошелешено визирали хто звідки, не наважуючись підійти до неї. Не помітивши нікого знайомого, дівчина обхопила себе закривавленими руками і зігнулася.

– А ось і кульмінаційний момент цієї вистави, – сказав Захарія так тихо, що його міг почути лише Патрік. – Якщо вона зараз зламається і розридається – ми виграємо ще трохи часу. Цей сплеск енергії швидко розвіється, і навряд чи приверне увагу Леонарда. Тож можеш бігти і втішати її. Але якщо Софія підніметься… Ти ж знаєш, нам не вдасться увесь час її ховати…

– Е-е-е… Народ… Тут нагорі є портал, – втрутився Кук, бажаючи хоч якось розрядити напругу, яка повисла у кімнаті. – Я бачив, як крізь нього виходив Мортем. Можливо, він веде в тренувальний центр…

З іншого крила будинку прогриміли вибухи. Почулися крики і нелюдський лемент. Це могло означати тільки те, що прибуло підкріплення пекельного полку. Увесь склад Бети занервував. Іва смикнула Патріка за рукав, намагаючись щось сказати, але той наче приріс до підлоги, не реагуючи на неї. Вона перезирнулася з Орфеєм і Куком, і вся трійця вибігла з кімнати.

Хлопці затамували подих, залишившись поряд з вікном. Минуло декілька хвилин, декілька нестерпно довгих хвилин, поки Софі невпевнено піднялася. Відкинувши з обличчя волосся, вона випросталася, опираючись на меч, і озирнулася. Вона була налякана, неймовірно налякана, але лише міцніше вхопилася за руків’я зброї і рушила до дверей.

– Ну от, – Захарія втомлено притулився чолом до скла. – Скоро Леонард буде тут…

– Нагорі є портал, – Патрік машинально повторив слова Кука, ще не розуміючи їх сенсу.

Ловець мовчав, заплющивши очі. Він немов щось обдумував. А Патрік хотів якомога швидше зустрітися з Софі, і не став на нього чекати, кинувшись в коридор.

– Зажди, – гукнув Зак, наздоганяючи його. – Якщо Вартові заберуть її – вона помре… А ми програємо війну, яку самі ж і почали.

Патрік різко зупинився, і, підійшовши до ловця впритул, рішуче сказав:

– Тоді ми зробимо все, щоб цього не сталося.

19. Вартовий

Ще декілька годин тому Софі вважала себе неймовірно втомленою, але тільки зараз вона зрозуміла, як катастрофічно тоді помилялася. Мисливиця й гадки не мала, яким чином їй вдалося піднятися на ноги. Голова немов налилась свинцем, шум у вухах перекривав всі крики довкола, коліна увесь час підгинались, а руки тремтіли так, що меч погрожував от-от випасти на вимощену доріжку.

Софі здавалася собі безтілесною примарою, яка не відчуває власного тіла і не керує ним, а лише спостерігає збоку. Химерно. Дівчина не могла пригадати, як опинилася тут…

Спогади були схожі на уривки якогось страшного сну… От вона роздратована біжить коридором