Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І я з новою силою розумію - це все парність, вона проклятуща.
Ніякого кохання насправді не існує. Не існувало. І не буде.
Здається я так кричала подумки, що принц-консорт почув і відслонив завісу. Подивився на мене уважно і похитав головою. Співчутливо.
- А, це ви адептко Тян. Цікаво, що вас так вразило? Що моя королева обрала мене, а не якогось зачуханого Темного Володаря?
- Сам ти зачухане блохасте... то я не про вас, пане професоре. Вибір її величності очевидний.
Ха. Бо тато дістався мамусі, а як не він, королеві явно було все одно, хто.
Я трохи повеселішала, хоча звістка про те, що кохання - лише вигадка для наївних дівчаток, все ж мене дуже підкосило.
Але в наших взаєминах із паном ректором це відкриття пояснювало все.
- Адептко, ви мене чуєте? - прогримів владний голос принца-консорта, неперевершеного менестреля і професора Трояндової Академії. А ще - найспритнішого крадія всесвіту й околиць.
Хоча тато завжди казав, що Фон перший просто тому, що дехто з крадіжками уже зав’язав.
От що ще від мене треба цьому принцу?
- В дійсності все було не так, як насправді, адептко Тян, якщо ви розумієте, про що я.
- Не розумію, пане професоре. Але хочу спитати…
- Про те, чи ваша пара вас кохатиме по-справжньому?
- Куди вона, тобто він, дінеться, пане професоре. Он вас же кохають. Чому б і мене не покохати? Я просто хотіла спитати, чи мій автомат з віршеплетіння дійсний?
- Дійсний, адептко. І на знак вибачення за те, що мимоволі змінив ваші уявлення про кохання, дозвольте вас попередити.
- Про те, що наступний семестр я можу не розраховувати відбутися одним сонетом?
- Про те, що до наступного семестру ще треба дожити, адептко. Ну знаєте, як воно у живих буває? Дихаєш, кров тече по судинах, думаєш про всяке життєве - поїсти б, пару зустріти. У такому от акцепті треба б дожити.
- Життя бентежне - філософськи відповіла я.
Наступний семестр, ха. Шість днів - то може все, що в мене залишилося. Думати про кохання? Нащо, як його не існує…
- Адептко, ви мене чуєте?
- Чую, пане професоре. Важко не почути, коли найкращий менестрель королівства щось каже. У вас голос гарно поставлений. Вас з останньої парти чути, навіть коли ви шепочете.
- От і прекрасно. Тоді слухайте уважно. Це важливо. Я щось дивне вловлюю в атмосфері. Не думки навіть, а щось таке крихітне, такі, знаєте, сплески магії - наче ваші жабкойни. Кожен сам по собі нічого не вартий, хоч злий і рішучий. Але їх ціли рій. І він росте.
- Он воно як. - мляво відповіла я.
- Тільки без паніки, адептко. Всіх не перекусають. Я захищатиму її величність. Пан ректор - адептів і адепток. Кожен з них ще і свою пару. Але ви все одно стережіться. Щось дивне коїться. Я такого ще ніколи не бачив. І бал скасувати не можна. А воно тут причаїлося, в залі, по кутках і на перекриттях.
Я прислухалась до своїх відчуттів і з розумінням кивнула.
- Дякую, я стерегтимусь, пане професоре, принце.
Він велично кивнув і кудись перемістився.
Я тільки вирішила, що пора перевдягатися на бал, як на мене з розгону налетіла прекрасна Фіолента. І замість вибачень зміряла мене ненависним поглядом.
- А, це ви адептко Тян. - процідила вона крізь зуби. - Вас мені й треба. У мене опитування для модної колонки Вісника. Ви в якому кольорі будете? Ми хочемо всіх розмістити послідовно , щоб був красивий перехід від білого до всіх відтінків. У вас рожевий, зелений чи блакитний? Чи може помаранчевий або жовтий?
Очі адептки хижо блиснули.
- У мене білий. - з притиском проказала Фіолента. - Як і в адепта Валеріана. Тільки спробуйте прийти з ним в однаковому.
- Не хвилюйтеся, адептко Фіоленто. У мене - жодний з відтінків білого. Ні в кого не буде сукні такого кольору, як моя. Так і запишіть для своєї колонки у Віснику. Бо у мене ідеальний стиль. От як буває ідеальний слух або грамотність. Або не буває. Причому частіше не буває.
Щоки адептки Фіоленти вкрилися буряковими плямами.
- Ваші натяки… Ви пожалкуєте…
- Які ще натяки, адептко? Я прямо кажу - у мене ідеальний і неперевершений смак і стиль. І ще я знаю, що зараз наймодніше. Що вас так здивувало або засмутило?
- Нічого, адептко Тян. - Фіолента помітно напружилася, але стримувала лють досить вдало. - Тоді ваше місце навпроти мене. І якнайдалі, щоб був гарний контраст.
- Як скажете.
- І перший танець у мене з адептом Валеріаном.
- Серйозно? - я розкрила новенький бальний блокнот з єдиним записом на першій сторінці.
-Який дивний збіг. І у мене записаний перший танець із цим адептом. І третій. І шостий. А понад три танці не можна. Це компрометує чесну дівчину і може змусити адепта до шлюбу. Хоча Валеріан, тобто цей адепт, наполягав і на дев’ятому. І на дванадцятому.
-Он воно як! - скрикнула адептка Фіолента і помарширувала на вихід.
Коли пізніше я вийшла в хол, вахтерка Марія знову була без рук і очей. А її голова стояла перед нею на столику. І бурмотіла розклад свята .
Те, що називалося танці в клюбі було другим пунктом після поздоровлень від королеви й вручення похвальних листів.
Оскільки мені вони не світили, я вирішила, що матиму більше часу на те, щоб причепуритися.
І не прогадала.
Настійливе дзижчання того, на що звернув увагу принц-консорт, трохи посилилось і уже нагадувало віддалені звуки церковного органу, коли я - прекрасна й таємнича в чорній сукні й родовому намисті з ясних перлів, входила до головного залу академії.
Адептка Фіолента винюхує, якого кольору буде бальна сукня Тян. І з ким у неї перший танець.
- Ото проблеми в людей - думає наша дівчина.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі», після закриття браузера.