Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

Лілі вела нас якимись дворами та вузькими вуличками. Через хвилин двадцять нашого шляху ми підійшли до розкішного нового комплексу. Коли мені здавалося, що Лілі живе в суперкрутому будинку, я ще не бачила цього. Двері, звичайно ж, виявилися зачиненими, але варто було мені подумати, що це може бути проблемою, вони просто відчинилися. Ми абсолютно без перешкод пройшли в будинок, піднялися ліфтом (впевнена, для нього теж потрібен був магнітний ключ), і підійшли до потрібної нам квартири. Лілі зупинилася і задумливо розглядала двері.

– На цьому твої здібності зломщика закінчуються? – глузливо помітила я.

– Далі треба бути обережнішим. В усіх квартирах членів ковена стоїть захист. Для входу потрібне запрошення.

– І ти зможеш його зламати?

– Ні, – Лілі дивилася на мене з таким виразом, ніби я запропонувала їй пробратися в Пентагон.

– Тоді що ми робитимемо? – обережно уточнила я.

– Я вже казала, що ці дівулі не надто розумні? – саркастично уточнила дівчина, діставши свій телефон і щось там шукаючи. Я кинула погляд через її плече: вона гортала стрічку в інстаграм. – Запрошення – поняття відносне і не завжди чітке. Ось якщо тобі скажуть: «Заходь якось до нас у гості» – це вважатиметься запрошенням. Навіть якщо це було висловлено суто з ввічливості. Наші сестрички мають салон краси. Чи є бажання відвідати?

Я не зрозуміла, до чого була остання фраза. Перш ніж я знайшлася з відповіддю, Лілі нарешті зупинилася на одному з відео й увімкнула на всю гучність. У під'їзді пролунав високий жіночий голос: «Салон «Голос краси» дозволить зрозуміти, що шлях до краси та досконалості зовсім не вимагає жертв, а навпаки наповнений релаксом, приємними процедурами та чудовим результатом. Будемо раді бачити у нас саме тебе!». Після цих слів Лілі просто поклала долоню на дверну ручку і натиснула. Я чекала вереску сирен, захисного заклинання, яке відкине нас на підлогу коридору, та чого завгодно тільки не того, що двері без жодного звуку відчиняться перед нами.

– Вуаля, – змахнула руками дівчина. Зробивши крок углиб квартири, вона повторила: – Запрошення – поняття відносне.

То був шикарний пентхаус. Не скажу, що раніше бувала в багатих будинках, але це місце перевершувало все, що я коли-небудь бачила по телевізору, в журналах чи фільмах. Ця квартира – досконалий приклад дизайнерського оформлення приміщень. Все виглядало настільки ідеальним, що здавалося не могло бути насправді: шикарні меблі, дорогий декор, багато простору та світла, картини у коштовних рамках та всюди дзеркала.

– Як все це в стилі сирен: дорого-багато, повно золота і, звісно ж, дзеркал, щоб милуватися собою.

– У чиєму стилі? – перепитала я.

– Сирен. Красиві, самозакохані, без тями від грошей, коштовностей, розкоші і… я казала грошей?

– Це ті сирени, які русалки? Своїми піснями заманювали моряків на рифи і вони гинули.

– Так, але ні. Легенди про сирен трохи перекручені. Головним чином вони не мають хвостів і луски. Це звичайні дівчата, хоч і дуже привабливі. Мають великі сім'ї і живуть у групі своїх родичів, переважно з сестрами. Їхня сила справді полягає в голосі: вони можуть співати, говорити, кричати, та хоч насвистувати – будь-який їхній звук зачаровує чоловіків чи жінок, не має значення. Голос сирени свого роду любовне закляття, здатне підкорити розум і змусити робити все, що вони хочуть. А міфи про сирен пішли після того, як вони якийсь час промишляли піратством. Приманювали кораблі з цінним вантажем своїм голосом, потім обкрадали і навіювали морякам розбити судно. Легко, швидко, жодних слідів, ніхто ні про що не здогадувався. Нині вони надають перевагу зваблювати багатих чолов’яг і тягнути з них гроші.

– Це звичайно дуже цікаво, але хіба вони не є небезпечними, якщо можуть змусити нас робити все, що вони захочуть?

– Як і будь-який дар, його треба розвивати. Ці паняночки звикли отримувати все легко і просто. Вони не настільки сильні, щоб обійти стандартний захист від такого роду впливів. Пам'ятаєш: головне знати свого ворога.

Ми трохи погосподарювали в будинку сирен. Лілі заварила нам каву, знайшла пару еклерів у холодильнику (і це після ситного обіду), зручно влаштувалися на дивані та ввімкнули телевізор. Коли за вікном почало темніти, а я вже була добряче напружена, Лілі прислухалася, вимкнула фільм на екрані і тихо сказала:

– Йдуть. По місцях.

Ми мали план. Лілі чітко дала мені вказівки і попередила, що якщо все піде невідповідно сценарію – на її думку все точно піде невідповідно сценарію – я маю мовчати і нічого не робити.

Двері відчинилися різко, без обертів ключів або сигналу ключ-карти. Дівчата зайшли до квартири, голосно обговорюючи нову зачіску якоїсь жінки та не помічаючи сторонніх. Коли вони пройшли в зал була моя черга з'явитися і, зібравши всю сміливість, я зробила пару кроків зі свого укриття, виходячи на світло люстри. Побачивши мене, вони різко завмерли, а потім, без зайвих слів, усі разом кинулися до виходу. Тоді напереріз їм вийшла Лілі. Дівчата опинилися у пастці між нами.

– Відьма, – нервово протягла одна з них.

– Дякую за комплімент, – щиро посміхнулася Лілі. Одна із дівчат спробувала просунути руку в сумочку. – А, а, а – похитала пальцем збоку в бік Лілі. – Зараз ви будете слухняними дівчатками та відкинете свої сумки.