Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

– Гірше, – згаслим голосом сказала я.

Кхибра зблідла.

– Я просто дуже боюся нечисті.

– Угу, я вчора це помітила, коли ти гамселила качалкою Зурмса.

– За тебе злякалася. А коли ця тварюка мене приклала, знаєш, як я стукнулася об ту кляту фею? У неї, по-моєму, друга рука відлетіла.

Я уявила цю картину і розреготалася, Кхибра, дивлячись на мене, теж засміялася.

– Ось значить, як ви працюєте?! – почули ми за спинами голос трутня. – У залі повно відвідувачів, Лім зашивається, а ви прохолоджуєтеся та іржете?!

– У нас коротка перерва, – на цей раз Кхибра заступилася за мене. – Уже повертаємося.

– Вже будьте так люб'язні, будьте ласкаві повернутися до робочих місць! - глузував Понтусоль. – Дармоїдки!

Мені хотілося крикнути: «Від дармоїда чую!», але прикусила язик. Коли ми увійшли до зали, Лім кивнув у бік Красунчика і сказав:

– Гість за дальнім столиком хоче зробити замовлення.

Я кивнула Кхибрі, щоб йшла вона. З мене на сьогодні досить спілкування з ним, зап'ястя досі болить. А сама вирушила в іншу залу, де вечеряв пан Флюн. Гном сидів зі спантеличеним виглядом і без апетиту їв ковбаски.

– Високоповажний пане Флюне, ви щось будете замовляти? – своїм запитанням я вочевидь висмикнула гнома з роздумів.

Він коротко глянув на мене і зніяковів.

– Я вчора вам зайвого наговорив, панно Руто. І дуже непристойно поводився. Ви вже вибачте мені.

– Вибачення прийнято, пане Флюне. То ви будете ще щось замовляти?

Гном усміхнувся в мідну бороду.

– Сьогодні я без алкоголю обійдуся. Морсу, будь ласка.

– Журавлинного, медового, полуничного чи з брусниці?

– Брусничного.

– Чудовий вибір!

Я принесла йому глечик морсу. Поки обслуговувала інших відвідувачів, спостерігала за Красунчиком. І не повірила – Кхибра стригла очима, а він до неї залицявся. Ще трохи й безневинний флірт виллється в сумні наслідки. Треба рятувати подругу! Не встигла я подумати, як у таверні з'явилися хлопці з... паном Вікком! Оце так сюрприз! Я махнула рукою Кхибрі, але вона мене не помічала, вся розчинилася в чарах цього мерзотника. І тут мені спала геніальна думка. Я зробила знак, щоб хлопці з професором йшли за мною, і попрямувала до столу Красунчика. Тролиця була пурпуровою і світилася від щастя.

– Вибачте, що перериваю вашу змістовну бесіду, але у залі ніде чхнути, а ваш стіл майже вільний. – Я повернулася до наших: – Прошу, сідайте, будь ласка. Що будете замовляти?

Пан Грондер Вікк сів навпроти злодія і зазирнув йому в очі. Той заметушився, встав, накинув каптур.

– Уже йдете? – удавано захвилювалась я. – Невже вам у нас не сподобалося?

– Чому ж ні? У вас чудове вино, – він трохи забарився і кинув короткий погляд на Кхибру, – і прекрасне обслуговування.

Та сяяла, як новий золотий. А мені хотілося зняти з поясу качалку і відходити його по хребтині. Гаразд, із подругою я ще поспілкуюся. Красунчик, стримуючи лукаву усмішку, попрямував до виходу.

– Руто, – прошепотіла подруга, – я здається...

– Потім поговоримо, – осадила я її запал. Здається, тролиця образилася, але удала, що все гаразд. Просто якось дивно на мене зиркнула. Я повернулася до пана Вікка: - Вам щось принести?

– Мені, мабуть, чарку червоного тоснірського вина, а хлопцям легкого пива.

Я кивнула і потягла за собою подругу. Біля стійки я їй сказала:

– Кхибро, я не хочу непорозумінь. Не знаю, що цей гультяй тобі напатякав...

– По-моєму, ти просто ревнуєш, – тролиця скоса поглядала на вхідні двері, немов там мав зараз з'явитися бандит.

– Знай одне: це той самий Красунчик – злодій і бандит. Якщо ти думаєш, що, почавши зустрічатися з тобою, він зміниться, то боюся тебе засмутити – зроду злодії не змінювалися заради красивих дівчат. Ти виросла в харчевні. Невже тебе життя нічого не навчило?

Кхибра була схожа на відварений буряк.

– Злодій? – її голос здригнувся.

Я кивнула.

– Але він такий гарний, – видихнула вона.

– І користується цим. Злодій ніколи не стане чесною людиною, поки сам цього не захоче. – Я обійняла подругу. – Мила, я не хочу, щоб цей покидьок наругався з твоїх почуттів. Повір, він нічого не відчуває, ні до тебе, ні до мене. Він просто виконує те, що сказав його подільник. – І я у двох словах розповіла те, що не встигла розповісти, коли нас на подвір’ї застукав трутень.

Кхибра зойкнула, зблідла і перестала усміхатися. Вона лише дивилася повними смутку очима.

– Спасибі, Руто. Ти справжнісінька подруга. Присягаюся, що надалі буду обачнішою.

Я усміхнулася.

– Але я вже встигла наговорити зайвого Красунчику.

– Чому я не здивована? – тихо розсміялася тролиця. – Гаразд, після роботи поговоримо.