Читати книгу - "Гра янгола"

6

Можливо, це пояснювалося надлишком кофеїну в моїй крові, а може, спробами моєї свідомості прийти до цілковитої ясності після того, як вона мало не згасла, але протягом решти першої половини дня в моїй голові крутилася думка, яка дала мало втіхи. Мені було дуже прикро припускати, що пожежа, унаслідок якої загинули Баридо та Есковільяс, з одного боку, і пропозиція Кореллі, від якого я більше не мав жодної звістки, що здавалося мені підозрілим, – з другого, а крім того, дивний манускрипт, який я приніс із Цвинтаря забутих книжок і який, як підозрював, був написаний між цими чотирма стінами, могли мати між собою зв’язок.

Перспектива повернутися в дім Андреаса Кореллі без попереднього запрошення, щоб запитати в нього, чому наша розмова й пожежа у видавництві Баридо та Есковільяса відбулися практично водночас, здавалася мені малопривабливою. Мій інстинкт підказував, що, коли видавець захоче знову побачитися зі мною, він сам мене покличе, і я відчував, що поспіх щодо цієї неминучої зустрічі ні до чого доброго не приведе. Розслідування обставин пожежі тепер перебувало в руках Віктора Ґрандеса та двох його гончаків, Маркоса й Кастело, у чиєму списку підозрюваних осіб я, певно, перебував чи не на найпочеснішому місці. Чим далі я триматимуся від усієї цієї історії, тим ліпше. Ці міркування залишали мені єдину альтернативу: спробувати дослідити зв’язок між рукописом і будинком із вежею. Після того як протягом багатьох років я переконував сам себе, що не випадково оселився тут, ця думка набувала зовсім іншого значення.

Я вирішив почати з того місця, куди поскладав добру частину речей, які належали колишнім мешканцям будинку з вежею і які вони залишили після себе. Я знайшов ключ від останньої кімнати по коридору в шухляді кухонної шафи, де він пролежав багато років. Я не заходив до тієї кімнати відтоді, як працівники електричної компанії провели свої кабелі до будинку. Коли я підніс ключа до замкової шпарини, то відчув потік холодного повітря, який струменів з отвору над моїми пальцями, і зрозумів, що Ізабелла мала слушність: із тієї кімнати линув дивний запах, що навіював думку про зів’ялі квіти та розпушену землю.

Я відчинив двері й затулив долонею ніс. Сморід був дуже сильний. Я обмацав пальцями стіну, шукаючи вимикач, проте гола лампочка, яка звисала зі стелі, не загорілася. Світло, яке проникало з коридору, дозволяло мені побачити обриси стосу з ящиків, книг та скринь, які я поскладав у цій кімнаті багато років тому. Я дивився на все це з огидою. Стіну в глибині цілком затуляла велика дубова шафа. Я став навколішки біля одного з ящиків, у якому зберігалися старі фотографії, окуляри, годинники та всілякі невеличкі речі особистого вжитку. Я почав там ритися, сам не знаючи, що шукаю. Через мить я припинив цю роботу, глибоко зітхнувши. Якщо я хочу тут щось знайти, мені потрібен план. Я вже наготувався вийти з кімнати, коли почув, що двері шафи повільно відчиняються за моєю спиною. Потік холодного й вологого повітря залоскотав мені потилицю. Я повільно обернувся. Двері шафи були прочинені, і всередині можна було розгледіти старовинний одяг та костюми, що висіли на плічках; зотлілі від давності, вони розгойдувалися, наче водорості під водою. Потік холодного повітря, насичений дивним смородом, віяв звідти. Я підвівся на рівні ноги й повільно наблизився до шафи. Розчинив двері навстіж і розгорнув руками одяг, що звисав із вішаків. Задня дерев’яна стінка шафи струхлявіла й почала розпадатися. По той бік була, як я міг здогадатися, стіна з гіпсу, у якій утворилася дірка кілька сантиметрів у діаметрі. Я нахилився, намагаючись роздивитися, що там за діркою, але темрява була майже непроглядною. Слабке світло з коридору соталося крізь отвір і утворювало вузеньку смужку світла по той бік. Крім густого задушливого повітря, там нічого не можна було розгледіти. Я наблизив до дірки око, намагаючись побачити бодай що-небудь там, за стіною, але в цю мить в отворі з’явився чорний павук. Я рвучко відсахнувся, а павук шмигнув кудись усередину шафи й зник у темряві. Я зачинив двері шафи й вийшов із кімнати. Витяг ключ зі шпарини замка й поклав його в шухляду першого комода, який стояв у коридорі. Сморід, який зібрався в тій кімнаті, тепер розійшовся коридором, наче отрута. Я прокляв ту годину, коли мені забандюрилося відчинити двері до тієї кімнати, і вийшов на вулицю, сподіваючись, що мені вдасться забути, хай навіть лише на кілька годин, про темряву, яка пульсувала в центрі цього будинку.

Погані думки завжди приходять по двоє. Щоб відсвяткувати відкриття такої собі камери-обскури у своєму домі, я пішов до книгарні «Семпере та син» з наміром запросити книгаря на обід у «Мезон доре». Семпере-батько читав дорогоцінне видання «Рукопису, знайденого в Сарагосі» Потоцького й не захотів мене навіть слухати.

– Якби я захотів послухати снобів та нездар, що надимаються від пихи та вихваляють одне одного, то міг би мати таку втіху й задарма, не витрачаючи грошей, Давиде.

– Не бурчіть. Я вас запрошую за свій кошт.

Семпере відмовився. Його син стояв у дверях підсобного приміщення й дивився на мене, поки ми розмовляли.

– А якщо я запрошу вашого сина, ви не будете проти?

– Ви ліпше за мене знаєте, як марнувати свій час і гроші. Я краще згаю цей час на читання, бо життя коротке.

Семпере-син був зразком сором’язливості та тактовності. Хоча ми знали один одного з дитинства, я не пам’ятаю, щоб між нами відбулися більш як дві-три розмови віч-на-віч і тривалістю понад п’ять хвилин. Я не знав за ним жодної вади, жодного бодай маленького гріха. Мені було відомо з цілком вірогідних джерел, що серед дівчат кварталу він мав славу красеня й першокласного кандидата в чоловіки. Не одна з них заходила до книгарні під якимсь приводом і стояла перед прилавком, зітхаючи, але син Семпере, якщо навіть здогадувався про мету тих візитів, здавалося, ніколи не помічав цих знаків ніжної уваги та напіврозтулених губ. Будь-хто інший домігся б карколомних успіхів на ниві розгульного, веселого життя, навіть якби мав бодай десяту частку того капіталу. Але тільки не Семпере-син, якого не раз нагороджували званням святого.

– З таким нащадком мені залишається перетворити свою книгарню на крамницю торгівлі одягом