Читати книгу - "Епік"

— Ні! — щосили крикнула Інгеборг, спонукавши брата припинити чистити пензель і глянути на них. — Ні, ми не легковажні. Ми не можемо задовольнитися лише грошима й спокійним життям, бо у світі багато несправедливості. Є сила-силенна людей, які витрачають незліченні години, знесилюючись і заробляючи жалюгідні шеляги. Наш батько, Б’єрне, пам’ятаєш нашого батька? Він рік працював у шахті, бо не мав у садибі сонячної панелі. Життя нас усіх стає злиденнішим і тяжчим, ми довше працюємо й більше марнуємо часу на гру, яка нічого нам не дає. Ерік мав рацію, прагнучи змінити це все. Кинути виклик Центральному Комітетові. І амністія була ж тільки першим законом, який ти збирався запровадити, правда, Еріку? Довівши, що ти можеш, ти б, напевне, заходився змінювати більше, хіба не так? Щоб світ став справедливіший. Щоб більше ресурсів ішло на розвиток нашого сільського господарства та економіки загалом. Щоб винагороджувати людей, які справді працюють у реальному світі, а не тих, хто професійно грає в гру.

Для Еріка це було одкровенням, і він не знаходив слів, коли брат і сестра обернулися до нього: Б’єрн скептичний, а Інгеборг у запалі пристрасті.

— Е… якщо бути щирим, я, Інні, ніколи не думав про це отак. Я більше думав про те, як повернеться батько, ніж про що-небудь інше.

— Я знаю. Я знаю твої думки, — поплескала його по руці Інгеборг. — Але ти згоден зі мною? Ти ж ненавидиш несправедливість.

— Так, ненавиджу. Я просто не сягав думками так далеко, як ти. А втім, чом би й ні? Чом би не скористатися грішми так, як ти кажеш? Дати їх тим, хто працює. Це має сенс. Але…

— Що? — щиро запитала вона.

— Але видається недоречним говорити про зміну світу, коли наші плани змінити ЦК зазнали краху.

— Це так. Спершу порятунок. А вже потім мрії, — погодилась Інгеборг.

Б’єрн лише усміхнувся сестрі — напівглузливо, а водночас і відверто захоплюючись нею.

Відчувши, що розмова скінчилася, Гафні коротко гавкнув, озираючись і знову поглядаючи на них.

— Він хоче додому, — зауважив Б’єрн. — Тут я вже закінчив. Ходімо глянемо, яка ситуація в грі.

Розділ 24

Дискусія з вампіром

Ще трохи запаморочений після входу в «Епік», Ерік якусь мить роздивлявся, чи нічого не змінилося в темній комірчині, що правила їм за в’язницю. Анонім сидів, зіпершись на стіну, його руки й далі були міцно прив’язані до тулуба.

— Я чекав тебе. Гаральд наполіг, щоб я розповів тобі, що він живий і працює над планом порятунку.

— Батько живий! Де він?

— На кораблі. — Анонім стишив голос до шепоту. — Він невидимий серед мотузок і човнів на палубі. Проте боїться, що охоронні чари корабельних чаклунок викриють його, якщо він спробує вийти. Тож поки що він чекає і спостерігає.

— Дивовижно, — й собі прошепотів Ерік. — Може, коли ми будемо на острові й підемо по скарби, він матиме змогу діяти.

— Можливо.

Якщо Анонім і мав щось додати, йому перешкодив струмінь холоду й мороку, що змусив їх обох обернути голови до дверей. Вони нечутно відчинилися, і на бранців поглянули лихі червоні очі графа Ілістивостича. Коли вампір заплив у комірчину, Ерік помітив, що пацюки увійшли в транс, збились у велику мовчазну зграю в кутку каюти і почали ледь помітно сіпатися.

— Я хочу поговорити з вами, — обізвався вампір холодним дзвінким голосом, і кожне слово скидалося на зазублену скалку криги; зник будь-який слід соковитих снодійних тонів, до яких він зазвичай вдавався в їхній присутності. — Про той скарб, який ви хочете обміняти на свої життя, скарб на острові. Ви знаєте, що зберігається в ньому?

— Можливо. А може, й ні. Що тобі до цього? — сердито відповів Анонім.

— Я поясню, яке це має значення для мене, — відрубав у відповідь граф. — Ось яке. Якщо ти даси неправильну відповідь, я питиму твою кров од цієї самої миті, — й люто загарчав, вишкіривши ікла. Ерік здригнувся, а пацюки прилипли до стін.

— Звичайно ми знаємо, що в ньому, — гордо заговорив Анонім, відмовляючись піддаватися страхові.

— Стривай! — урвав його Ерік. — Ні, ми знаємо про нього небагато, ми тільки маємо інформацію, що то скарб «Чорного Сокола».

Анонім зиркнув на Еріка, а вампір зареготав:

— Тож слова fines facere mundo нічого не означають для вас?

— Нічого, — відповів Ерік, тимчасом як його серце шалено билося. Невже Попеля от-от загине?

Граф підійшов ближче й повільно почав пестити обличчя Попелі тильним боком довгого кривого нігтя й ненаситно глибоко зазирав їй у вічі:

— Це правда?

Було майже неможливо дивитися в разючі очі вампіра, і все-таки погляд цього створіння був владний. Він немов скидався на спробу поєднати обидва полюси магніту. Ерік насилу витримував жар полум’яної енергії, що вливалася в його очі. Слова вампіра були пороком, стискали йому голову, наполягали дати відповідь.

— Так.

— Гаразд.

Тиск раптом зменшився, і Попеля, зітхнувши, опустила голову.

— Це правильна відповідь. Попеля врятувала тобі життя. — Граф замовк і поглянув на Аноніма: — Поки що.

Вампір ширяв над ними, склавши руки, витончені пальці зійшлися докупи, немов у молитві. Він спостерігав своїх бранців.

— Ви, певне, здивуєтесь, дізнавшись, що є те, чого я боюся. Так, навіть я, що стою по той бік богів, я, найдавніше створіння світу. — Граф говорив повільно, немов міркував уголос. — Що є тим, чого я можу боятися? Відчуваю вашу цікавість. Але відповідь — аж ніяк не загадка, вона проста, бо це те, чого боїмося ми всі. Небуття.

Показавши на пацюка, граф усміхнувся сумовитими й лиховісними устами. Пацюк упав, і зграя негайно напала на нерухоме тіло, щоб зжерти його. Ерік з огидою відвернувся.

— Я повинен зберегти своє буття. Хоча за певних, особливих умов мене можна знищити й у битві, та не ця перспектива непокоїть мене, бо видається вкрай далекою. Ні. Оксамитовий затишок мого єства тривожить думка, що може настати кінець світу, а разом з ним і всіх створінь у ньому.

Анонім раптом пожвавився.

— Тебе цікавить ця тема? — елегантно підняв брову граф.

— Незмірно, — відповів чорний ельф.

— Добре. Дозволь мені перекласти. Слова Fines facere mundo означають «Покласти край світові». Існує спосіб домогтися цього, і заховані скарби, яких ви шукаєте, містять найважливішу річ, потрібну для знищення геть усього — і добра, і зла.

Ерік уперше побачив, як зник урочистий вираз на обличчі вампіра і той видався вкрай приголомшеним, коли Анонім засміявся.

— Чому ти смієшся?

— Ти завдав собі такого клопоту — поїхав з нами і зрадив нас