Читати книгу - "Золотий фараон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Твоя правда, пане. Я побував у тому пеклі, як пішов солдатом на війну. Але де тепер ті горлачі? Попали, либонь, у справжнє пекло. Кажу тобі, пане: людей, що тепер чинять тобі зле, аллах скоро покарає. Вони щезнуть, наче піщинки, що їх розвіяв вітер у пустелі.
ОСІРІС — ТУТАНХАМОН
Картер стояв замислившись перед великим саркофагом. Чудові митці тільки з допомогою бронзового інструменту виточили його із суцільної брили шляхетного жовтого кварциту — півтора метра заввишки і стільки ж завширшки та майже три метри в довжину. Масивне віко, здавалося, вічно оберігатиме фараонів спокій. Але напоготові вже стояв підйомний кран, щоб підняти віко.
Як було б добре тепер, коли нарешті відкривається остання таємниця цієї гробниці, знати, що серед глядачів стоїть вірний друг і помічник — лорд Карнарвон. У думку не клалося, що лорд помер. В його смерті винні не тільки москіти, але й пережиті хвилювання. Вони підірвали йому здоров'я, зробили його організм безборонним перед отрутою. А де поділися всі зависники й горлачі? Їх наче вітер розвіяв. Пророцтво Ахмеда Гургара справдилося. З новими урядовцями в Каїрі порозумітися буде легше.
І Картер знову стоїть перед саркофагом, пойнятий тим самим почуттям, як і під час його відкриття. Вчений був безмежно схвильований тоді, як зняли печатки з дверей золотого саркофага, як стулки дверей розчинились і присутні побачили кам'яний саркофаг. Усі мовчки прикипіли очима до нього. Жовтий кварцит мерехтів золотом. Чотири богині на ріжках розпростерли свої руки-крила, наче боронили мертвого фараона від нападу живих.
Як довго працювали різьбярі над цим саркофагом? Місяці? Роки? І яку дістали винагороду? Як їх звали?
Картини на скельних стінах усипальні нічого не розповідали про них. На східній стіні зображено фараона Ейє в жрецькій леопардовій шкурі. Він урочисто складає шану Тутанхамонові, що по смерті перевтілився в бога Осіріса. На північній стіні сам небіжчик стоїть перед богинею неба Нут. А малюнки на західній та південній стінах зображували Тутанхамона з його покровителем, що обіймав бога підземного царства. Обабіч стояли Ісіда й Анубіс, вартівник мертвих.
Імен митців ніде не можна було знайти. Вони, творці саркофагів і всіх дивних поховальних дарів, були, певне, для можновладців такі незначні особи, як і вся армія невільників та робітників, що споруджували гробницю. Тільки фараони, жерці й високі урядовці могли сподіватися, що по смерті житимуть ще на тому світі. А тих, хто «забезпечували» їм цю приємність, ховали в безкраїх пісках пустелі.
Зарипіли коловороти. Сам того не завваживши, Картер дав знак піднімати віко. Воно загойдалося в повітрі — дванадцять центнерів каменю!
Гості — вчені й представники уряду — посунули вперед. Вони сподівалися побачити нове диво і тепер були розчаровані: лляні покривала ховали від очей щось безформне. Невже це була труна з мумією?
Чи була вона дерев'яна, грубо зроблена й пофарбована, як ті труни, що їх знаходили в могилах жерців та урядовців? Ні, цього не могло бути. Прегарний кварцитовий саркофаг мав зберігати щось напрочуд коштовне.
Зняли перше лляне покривало, тоді друге і нарешті обережно третє.
На кам'яному ложі спочивав у блискучій красі молодий золотий бог!
Осіріс — Тутанхамон!
Обличчя з важкого золота, здавалося, застигло ще за життя. Знаки на його чолі — шуліка і змія — втілювали царську владу над обома державами — Верхнім і Нижнім Єгиптом.
Золоті руки, схрещені на грудях, тримали берло й бич — символи божественності.
Наче живі, дивилися очі з алебастру й обсидіану, а дуги брів з лазурового скла були підняті, наче трохи з подиву.
Та Картера найдужче зворушило інше — китичка квітів, що лежала на чолі біля царських ознак. Чи її поклала сюди юна вдова Анхесенамон, прощаючись із своїм чоловіком? Чи вірний друг або прислужник?
А на визолоченій дубовій труні-тулубі виднівся напис:
«О мати Нут! Простягни наді мною свої крила, як вічні зорі!»
Глибоко зворушений, Картер відвернувся. Даремно лунав той хвилюючий заклик до богині неба Нут. Незабаром цю труну відвезуть до музею, і там її оглядатимуть незліченні юрби цікавих туристів.
Світло лампи згасло. Всі подалися навшпиньках до виходу. Не чулося навіть шепоту.
А надворі над ними розпросторилася сліпуча блакить єгипетського неба, точнісінько така, як і тоді, коли провід жерців, урядовців і рідних ішов за труною фараона Тутанхамона. Три тисячі триста років тому? Ні, здавалося, того самого дня. Минуле ставало сучасністю. Тутанхамон увічнив себе в скарбах.
МЕНАФТОВА ТАЄМНИЦЯ
У чому річ? Троси так натяглися, наче труна була не з визолоченого дерева, а кам'яна.
Картер іще раз перевірив троси. Ще майже рік тому, коли підіймали першу труну, він звернув увагу на її величезну вагу. Але тоді загадку було розгадано. Труна містила в собі ще одну труну, такий самий витвір мистецтва неперевершеної краси. Однак друга труна не могла ховати в собі ще якоїсь труни, бо сама була ледь-ледь більша за людину. Невже фараон — карлик? Але картини на стінах свідчили, що Тутанхамон був звичайного зросту. Мистецтво того часу завжди прагнуло відтворювати природні розміри.
Повільно опускалася труна на заздалегідь підготовлений цоколь. Золоте фараонове обличчя дивилося на стелю суворо і спокійно.
Руками, що тремтіли з нетерпіння, Картер і його помічники прикрутили по боках труни металеві штифти, зачепили за них троси й підняли віко.
Під рожевим покривалом вимальовувалися обриси третьої постаті Осіріса — Тутанхамона. Тільки золоте обличчя фараона-бога не було закрите. Риси обличчя здавалися ще більш юними й людяними, ніж у тих двох постатях-трунах. Золото блищало, наче тільки вчора його відполірували майстри. З допомогою яких інструментів зроблено цю довершено гарну маску? Як надали їй такої форми?
Чи в двадцятому столітті, що славиться своїми літаками, радіо та іншими дивами техніки, знайдеться бодай один такий золотар, здатний створити щось подібне з суцільного шматка золота? Це юнацьке обличчя, сповнене шляхетної величі, було зворушливо гарне.
Картер не міг вимовити й слова. Кожний звук знищив би урочистий спокій цієї миті. Повернувшись до фотографа Бартона, вчений показав на прегарне намисто з перлин і квітів.
Бартон кивнув. Він теж був так схвильований цим застиглим у золоті юнацьким обличчям, що не міг здобутися й на слово.
Тепер Картер нарешті міг зняти покривало. Він уже простяг руку, та враз завагався. Надто важко було йому знімати лляне покривало. Чи це не знущання з мертвого?
І все-таки він повинен це зробити. Наука прагнула
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золотий фараон», після закриття браузера.