Читати книгу - "Грот афаліни"

— Сиди, юначе!

— Це гаманець — ваш? — запитав перший поліцейський, відкопилюючи товсту губу.

— А чий же ще! — знову хотів схопитися Пуол, і другий поліцейський знову натиснув йому на плече.

А до стола підсунулися уже впритул, мало животами не налягли товсті чоловік і жінка.

— Брехун він! Це злодій!

— Ага! У мого чоловіка гаманця витягнув!

— Перелічіть, що було в гаманці, — звернувся до товстуна поліцейський.

Той назвав спочатку, скільки було грошей. «Але їх стільки може вже й не бути!» — додав, спохватившись. Назвав, які документи пропали разом з гаманцем, на чиє ім'я виписані. «Їх теж може не бути, може, викинув десь на смітник!» — поки це товстун додавав, жінка простягла руки до Пуолової чуприни, учепилася за чуба: «Злодюга! Мафіозі!»

Поліцейському, що стояв позад Пуола, довелося вже обороняти його, розчіплювати жінчині пальці: «Ма-да-а-ам! Мадам!» Товстогубий поліцейський тим часом потрошив гаманця над столом і розкладав те, що було в ньому. Товстун вигукував: «Паспорт цілий! І права водія!.. І квитки на авійон… І страховий поліс! І чекова книжка!» Він і руки простягав до того, що розкладалося, але відсмикував, ніби обпікався чи боявся залишити відбитки пальців, і все витирав мокрий лоб і залисини великим картатим носовиком.

— Ну от… І чорт з ним! Відпустіть! — говорив поліцейському.

— Не пускайте! — мало не вищала жінка. — Це одна зграя! Заодно вони! — показувала і на Раджа.

— Ну, ходімо, панове, у поліцейську дільницю. І ви тож з нами! — наказав Раджу перший поліцейський.

Радж підвівся, прикидаючи, скільки коштує замовлене ним, вийняв гроші. Поліцейський поквапно зібрав зі стола все, що повикладав з гаманця. І в цю мить од вікна пролунав дзвінкий хлопчачий голос:

— Раджа не зачіпайте! Радні ні в чому невинен! — Янг зіскочив з підвіконня, підбіг до стола.

— Ти?! — аж сторопів Радж.

— Дядечки, він невинен! — засмикав поліцейських за рукави. — Пуола беріть! Він — гад!

Навколо них уже зібрався натовп. Нервував, тупав адміністратор, пориваючись щось сказати.

Пуол зацьковано озирався, втягував голову в плечі:

— Сам ти гаденя… Ти мене ще згадаєш!

— Янг, ти — іди! Без тебе розберуться… У дельфінарії мене шукатимеш. Іди! — Радж устиг обняти Янга й підштовхнути від стола.

Товстогубий поліцейський, однак, розміркував інакше:

— Хлопчику, і ти з нами підеш. До з'ясування всіх обставин.

— Правильно! — лізла під руки товстуха. — Усіх! Під корінь! Випустите, а вони нас пристукнуть!

Поки виходили, Радж заспокійливо гладив Янга по плечах. Коли пробував щось сказати, товстогубий наказував мовчати.

Услід їм гриміла весела музика.

Розділ третій

1

Ніхто не чекав, що буде ураган, бо час зимових циклонів і безперервних штормів закінчився в листопаді.

Янг, відпущений з поліцейської дільниці, йшов до готелю, а пальмове листя тривожно шаруділо, вулицею здіймалися вихори. Майже не чути було нічних птахів і цикад. Дихати було важко, повітря згустилося настільки, що його, здавалося, можна було мацати в пальцях. Шпиль на вежі одного будинку блакитно світився. У проміжках між будинками на горизонті безперервно спалахували блискавиці.

І все-таки, незважаючи на задушливу атмосферу і всі циклювання, Янг устиг заснути. Поруч з його канапою у вітальні номеру синьйори Терези лежав Тота. Собачка довго непокоївся, і Янг час від часу його гладив та так і заснув, звісивши руку в його собачі кудли. Прокинувся від сильного удару грому, навіть заплющені очі сліпнули від блискавок. Тота трохи скавучав і лизав його руку. Крізь ревіння і виття вітру, дзенькіт шибок у вікнах, хлюпотіння і шум зливи було чути гуркіт водяних бурунів на пляжі, гарматні удари хвиль у районі пристані тріск дерев на алеях.

— Мадонна міа, матер деї… — голосно молилася в спальні донна Тереза. — Янге, хлопчику мій, ти тут? — вигукувала вона між словами молитви.

— Тут, тут, — відповів Янг.

— Іди до мене, а то я боюся.

«От іще не вистачало! Нав’язалася на мою голову…» — Янг знехотя пройшов до спальні.

— Увімкни світло!

Янг клацнув вимикачем — світло не загорілося. Вернувся до вітальні і там клацнув. Немає! Чи щось зіпсувалося, чи підстанція відключила струм.

— Не горить, — зайшов знову, став біля дверей.

— Боже, боже… Кінець світу, не інакше. І часто у вас такі страхи?

— Часто.

— Може, ляжеш біля мене?

Добре, що не ввімкнулося світло. Але і при блискавицях донна Тереза, якби не заплющувала очей від страху, могла б побачити, як почервонів Янг.

— Ні-і! — хитнув головою. — Може, Тота вам покласти?

— Поклади!

Янг відступив ще на крок, ліг на пластикову підлогу — вона здалася холодною.

— Ти тут, Янге?! — перелякано вигукнула синьйора.

— Тут, не бійтеся.

Пориви вітру не зменшувалися, у вікні спальні гуло й свистіло, аж стогнало, у шибки то періщили потоки води, то барабанили великі краплі. Ревли на пляжі в рифах водяні буруни. Але блискавок і грому, здається, стало менше, грозовий фронт відкотився далі, десь під Біргус.

Задрімав ще разів зо два чи зо три, і щось верзлося уві сні потворне. На світанку і добре заснув, але його розбудив Тота: почав скімлити, лизати руки, проситися на двір. Синьйора Тереза спала як убита.

— Ну, ходімо, ходімо… — неохоче встав Янг, відімкнув двері.

У коридорі під скляними кришками горіли на столі кумедні, з трубок, лампи, світили блакитним світлом. Біля кожних дверей стояло, ніби на параді, взуття — по кілька пар. Усі черевики сяяли і були повернуті носками до стіни. У номерах хто спав, а хто й не спав, а невидимий чистильник робив своє діло цілу ніч.

Надворі було свіжо, дихалося легко. Асфальт біля «Морської лілії» був увесь ніздрюватий: курортниці попротикали гострими каблуками туфлів. Величезні калюжі на асфальті диміли, ніби хтось поналивав окропу. Міріади сонечок спалахували в листі дерев, гущавина алей була затягнута туманом. У двірників було клопоту, хоч відбавляй: стягували на купи гілки, згрібали обламаний хмиз, збите листя, вантажили на тачки.

Янг помчав з собакою наввипередки, розбризкуючи калюжі, аж поки не добіг до пляжу. Море ще було неспокійне: по той бік рифів бурунами здіймалися мутно-зелені хвилі, гребені їхні здиблювалися щораз вище, кучерявилися піною, падали, з гуркотом розбивалися об рифи. По цей бік рифів усе було біле від піни, вирувало й клекотало.

Янг побіг до дельфінарію. Тота вже очуняв після ночі і