Читати книгу - "Москва ординська. Книга 1"

Ось так в імперії відбулась зміна Великого Хана — до влади прийшли Батий і Менгу-хан. Запанувала злагода. За часів цього затишшя по всій імперії Чингісидів була запроваджена ямська служба, яка зв’язала в єдину систему всі землі Золотої Орди, в тому числі Тмутаракань і Мещеру.

«А для того чтобы происходило безпрерывное прибытие гонцов, как от царевичей, так и от его величества Каана в интересах важных дел, во всех странах поставили ямы… Для установления этих ямов назначили гонцов от царевичей и определили так, как это (здесь) подробно утверждается:

от Каана — Битикчи Куридай,

от Чагатая — Имколчин Тайчутай,

от Бату — Суку-Мулчитай,

от Тулуй-хана —… отправился Илджидай.

Упомянутые эмиры отправились и во всех областях и странах по долготе и широте земного пояса установили ямы» [13, т. 1, кн. 2, с. 36].

Рашид-ад-дін у своїй праці «Збірник літописів» присвятив темі ямської служби майже весь третій том книги. Та російська влада заборонила видавати цей том знаменитої праці.

Побіжно глянувши на мапу центральних областей сучасної Московської держави, відразу побачимо «Гаврилов-ям, город… центр Гаврилов-Ямского р(айо)на Ярославской обл(асти)… на р. Которосль (приток Волги), в 46 км к Ю(гу) от Ярославля» [2, т. 5, с. 622].

Ось вона, давня пам’ять про славетні часи Московського улусу Золотої Орди! Скільки таких «ямів» існувало на давніх шляхах: Сарай — Саратов — Камишин — Казань — Володимир — Москва — Гаврилов-Ям — Ярославль або «Андреев городок» (Твер) — Москва — Темников — Наровчат — Сараї — Саратов — Сарай-Берке або на шляху Тула — Калуга — Москва — Рязань — Касимов — Мохші (Наровчат) — Казань. Сьогодні про них можна хіба що здогадуватись. Не люблять московити говорити на цю тему.

Проіснувала ямська служба в Московії до часів Петра І, точніше — до середини XVIII століття, більше 500 років, поки «шведскими и немецкими специалистами было создано регулярное почтовое сообщение» [69, с. 37].

Ось свідчення професора з Кембриджа Річарда Пайпса: «Связывавшая Москву с провинцией “ямская служба” была тем же самым монгольским “ямом”, но под другим начальством» [69, с. 109].

До речі, історик В. М. Татіщев у своїй «Історії російській від найдавніших часів» описував ямську службу, як одне з досягнень держави. Він цією службою постійно користувався.

Навіть у народній свідомості пам’ять про ямщиків та ямську службу збереглася у московитів до сьогодні. Згадаймо відому пісню «Ямщик, не гони лошадей». Щось несуттєве та чуже народ упродовж 700 років не буде зберігати у пам’яті й оспівувати.

Це до того, що і в наші дні за кордоном є апологети московського слов’янства, які заперечують зв’язок Московії із Золотою

Ордою, їхню кровну спорідненість. Наприклад, стаття наукового співробітника Індіанського університету (Блумінтонг, СІЛА) Чарльза Гальперіна «Вымышленное родство», у якій поважний науковець намагається переконати, що «Можно уверенно утверждать, что Московия не была политическим наследником государственности Золотой Орды и ее правитель никогда не считал себя “Новым татарским ханом”».

Доказ на кшталт того, що Наполеон не ототожнював себе з французькою королівською династією, тому не став керівником- спадкоємцем Французької держави. Це звичайна еквілібристика словами, яка немає нічого спільного з істиною. Єдність і спадковість визначаються не словами і заявами московських правителів, а їхніми вчинками. Гальперіни, як закордонні, так і московські, завжди вірно служили московській шовіністичній ідеї. Загляньте до енциклопедій і переконайтесь.

Ямська служба стала одним із основних засобів, за допомогою якого залучили землі Мещери і Тмутаракані до спільної держави Золота Орда. На місці кожного «яму», а вони у цих землях розташовувались через 30—50 кілометрів, виникали поселення, в яких обов’язково мали бути: заїжджий двір, стайня, корчма, лимарня, теслярня тощо.

Ось головні міста і поселення, які повстали на теренах сучасної Московської держави в XIII—XV століттях, у золотоординські часи:

— «Сарай-Бату, старый Сарай (по летописи — Сараи Большие: совр(еменное) с. Селитренное Харабалинского р-на Астраханской обл(асти), город, построенный ханом Батыем в 1254…» [2, т. 22, с. 588].

Перша велична столиця Золотої Орди була розташована на лівому березі річки Волги за 140 кілометрів північніше сучасної Астрахані. Як засвідчив В. де Рубрук, уже в 1254 році в Сараї була побудована кам’яна церква. Якраз до цього міста кочували табуни коней і отари худоби хана Батия по лівому березі Волги, а Сартака — по правому.

«Вблизи этих мест пребывают, около Рождества Христова, Батый с одной стороны реки, а Сартах с другой, и далее не спускаются» [11, с. 168].

— «Сарай-Берке, Новый Сарай совр(еменное) с. Царев Ленинского р-на Волгоградской обл(асти), город, столица Золотой Орды, построен ханом Берке ок(оло) 1260» [2, т. 22, с. 588].

Місто Сарай-Берке було побудоване за 40 кілометрів від сучасного Волгограда, нижче за течією Волги, на її правому березі.

«Город Сарай один из красивейших городов, достигший чрезвычайной величины, на ровной земле, переполненный людьми, с красивыми базарами и широкими улицами… Тамошний дворец султана (хана.—В.Б.) называется “Алтын таш” (Золотой камень.—В.Б.)» [16, с. 306].

— «Сарайчук, Сарай Малый совр(еменное) с. Сарайчиковское Махамбетского р-на Гурьевской области… город Золотой Орды на древнем торг(овом) пути с Нижнего Поволжья в Хорезм» [2, т. 22, с. 588].

— «Сараи, поселок гор(одского) типа, центр Сараевского р-на Рязанской области… Расположен на р. Верда басс(ейна) Оки» [2, том 22, с. 588].

— Астрахань. «Одним из лучших городов Ибн-Батута называет Хаджи-Тархан — Астрахань, построенный на реке Итиле при монголах» [14, с. 81].

— «Царицын,

— Саратов,

— Камышин». «…Если бы История захотела попросить помощи у Филологии, то она узнала бы, что место кочеванья Золотой (Желтой) Орды определить не трудно по многочисленным филологическим указаниям: “Царев есть не что иное, как сары, имя желтой (Золотой) Орды… Царицын есть не что иное, как (Золотое селение.—В.Б.) (так пишется имя этого города в Татарской рукописи). Камышин есть не что иное, как — желтая трость Тайдулина ярлыка… Саратов есть не что иное, как Сары-тау, Желтая гора… Присутствие во всех этих названиях термина “желтый”

не есть только необходимая характеристика местности. Точно так же, как Царев, Царицын, суть удачныя переделки термина “Сары” — желтый (золотий.—В.Б.), напоминающия былую знаменитость этих мест» [91, с. 2—3].

— Самара. «На картах Фрао Мауро на восточном берегу Волги отмечаются следующие населенные пункты,