Читати книгу - "Лабіринт"

«Не будь дурною. Звідки ти можеш його знати?» — сказала собі дівчина.

Еліс підвелася і попрямувала до входу, пильнуючи за тим, як двоє чоловіків від’єдналися від групи. Вони про щось розмовляли. Чи то, може, Нубель тільки розказував, а інший чоловік лише слухав. За кілька секунд незнайомець повернувся і видерся догори в напрямку печери. Черговий офіцер підняв стрічку, чоловік шмигнув під неї і зник.

З якоїсь невідомої причини долоні Еліс стали вологими через недобрі передчуття. На потилиці піднялось волосся, так само як і тоді, коли вона почула шум у печері. Вона ледве могла дихати.

«Це все твоя провина. Це ти привела його сюди», — почула вона свій внутрішній голос.

Еліс затулила рот рукою. Що ти таке кажеш? Одначе голос усередині неї не замовк.

«Це ти привела його сюди!»

Вона знову поглянула на вхід до печери, він притягував її, неначе магніт. Вона не могла зарадити цьому. Її не залишала думка про те, що він там, і це після того, яких зусиль було докладено, щоб заховати лабіринт.

Він знайде її.

— Знайде що? — пробурмотіла сама до себе Еліс. Вона не була впевнена, але пошкодувала, що не забрала каблучку, хоча й мала таку нагоду.

Червонолиций Нубель не пішов до печери, натомість залишившись чекати на поверхні, біля входу в сірій тіні кам’яного навісу.

«Він знає, що там щось негаразд», — подумала Еліс. Він перекидався окремими коментарями з черговим офіцером і курив цигарку за цигаркою, підпалюючи від недопалка попередньої. Еліс слухала музику, щоб якось згаяти час. Музика, що голосно відлунювала в її голові, стирала решту звуків.

Через п’ятнадцять хвилин знову з’явився чоловік у костюмі. Нубель та офіцер, здавалося, навіть стали вищими на кілька дюймів. Еліс зняла навушники і поставила стілець на місце, а потім вийшла з намету.

Вона бачила, як двоє чоловіків спускаються до неї від печери.

— А я вже думала, що ви забули про мене, інспекторе, — промовила Еліс, коли чоловіки підійшли досить близько, щоб почути її.

Нубель пробурмотів якесь вибачення, але уникав її погляду.

— Докторе Таннер, je vous présente Monsieur Authié[37].

Зблизька перше враження Еліс про чоловіка з шармом тільки посилилось. Але його сірі очі були холодні й неупереджені. Вона одразу насторожилась і, переборюючи неприязнь, подала руку. Після хвилинного вагання, Оті також потис її. Його пальці були холодні, а потиск несправжнім. Це нагнало на неї миттєвий страх.

Вона хотіла втекти якомога швидше.

— Зайдімо всередину? — запитав чоловік.

— А ви також з поліції, пане Оті?

У його очах на мить промайнуло здивування, але він так нічого й не відповів. Еліс зачекала, дивуючись, як він міг її не почути. Нубель у тиші незграбно переминався з ноги на ногу.

— Пан Оті з мерії. В Каркассоні, — уточнив він.

— Справді? — щиро здивувалась Еліс від того, що Каркассон підпадав під ту ж саму юрисдикцію, що й Фуа.

Оті зайняв стілець Еліс, і тим самим змусив її сісти спиною до входу. Вона відчувала тривогу й остерігалася цього чоловіка.

У нього була штучна посмішка політика, звична, обачна та нещира. Вона зовсім не торкалась його очей.

— Маю кілька запитань до вас, докторе Таннер.

— Я не впевнена, що можу вам ще щось розказати. Я вже розповіла інспекторові все, що пам’ятаю.

— Інспектор дав мені вичерпний опис ваших відповідей, хоча мені потрібно, щоб ви розказали все ще раз. У ваших відповідях є кілька епізодів, які потребують уточнення. Повинні бути деталі, про котрі ви, мабуть, забули сказати раніше, речі, які з часом здаються неважливими.

Еліс прикусила язика.

— Я розповіла все інспектору, — повторила вона вперто.

Оті стиснув кінчики пальців разом, ігноруючи її заперечення.

Він більше не посміхався.