Читати книгу - "Місто кісток"

– Але це вбивство, – сказала трохи позеленіла Ізабель.

– Він вважав, що ми робили світ безпечним для людей тисячу років, – сказав Годж, – а тепер їхня черга віддячити нам власною жертвою.

– Їхніми життями? – Джейс був вражений, його щоки почервоніли. – Це суперечить усьому, за що ми боремося: охорона беззахисних, збереження людства.

Годж відсунув тарілку.

– Валентин був божевільний, – продовжував він. – Надзвичайно розумний, але божевільний. Його хвилювало лише знищення демонів та нечисті. Тільки очищений світ. Він міг би й власного сина пожертвувати за справу і не розумів, чому інші не можуть вдіяти так.

– У нього був син? – перепитав Алек.

– Я алегорично сказав, – пояснив Годж, потягнувшись за носовою хустинкою. Він витер нею чоло і поклав назад до кишені. Клері помітила, що його рука трохи тремтіла.

– Коли його земля обгоріла, коли його будинок було зруйновано, всі вважали, що він спалив себе з Чашею дощенту, щоб не повертати її Конклаву. Його кістки були знайдені в попелі, поряд із кістками його дружини.

– Але моя мати жива, – втрутиласьКлері. – Вона не померла в цій пожежі.

– Як тепер виявилося, Валентин теж, – визнав Годж.

– Конклав не зрадіє, що його обдурили. Але він захоче переконатися, що Чаша в безпеці. І що ще важливіше, він захоче впевнитися, що Валентин не знайде її.

– Мені здається, що найперше нам потрібно знайти матір Клері, – сказав Джейс. – Знайти її та Чашу, допоки це не зробив Валентин.

Клері ця ідея сподобалася, але Годж подивився на Джейса так, наче той запропонував жонглювання рідким нітрогліцерином.

– Про це не може бути й мови.

– То що ж нам робити?

– Нічого, – сказав Годж. – Залиште це кваліфікованим досвідченим Мисливцям за тінями.

– У мене великий досвід, – заперечив Джейс, махнувши рукою. На одному з тонких пальців хлопця блищав срібний перстень. Клері не пригадувала його раніше. – Я досвідчений.

Тон Годжа був твердий, майже батьківський.

– Я знаю, але ти досі дитина або майже дитина.

Джейс подивився на Годжа, примруживши очі. Його довгі вії відкидали тінь на гострі вилиці. Хтось інший здававя б сором’язливим, таким, що нітиться і перепрошує, але не Джейс. Його лице виглядало вужчим і загрозливим.

– Я не дитина.

– Годж має рацію, – сказав Алек. Він дивився на Джейса, і Клері подумала, що він – один з небагатьох людей у світі, які дивилися на Джейса, не боячись його, а боячись за нього. – Валентин небезпечний. Я знаю, що ти вправний Мисливець за тінями, напевно, найкращий серед нас, але Валентин – найкращий з тих, які коли-небудь існували. Знадобилося чимало зусиль, щоб подолати його.

– І він не зупинився, – додала Ізабель, розглядаючи зубчики виделки. – Судячи з усього, що сталося.

– Але ми тут, – сказав Джейс. – Ми тут, і через підписання Угоди більше нікого немає. Якщо ми нічого не зробимо…

– Ми не сидітимемо без діла, – сказав Годж. – Сьогодні ввечері я надішлю повідомлення Конклаву. Якщо буде потреба, завтра тут буде група нефілімів. Вони подбають про це. Ти вже зробив більш ніж достатньо…

Джейс трохи заспокоївся, але його очі все ще блискали.

– Мені це не подобається.

– Це і не може подобатися, – сказав Алек. – Просто стули пельку і не нароби дурниць.

– А що з моєю мамою? – зажадала Клері. – Вона не може чекати, коли сюди прийдуть представники Конклаву. За словами Пенґборна та Блеквелла, мама вже у Валентина, і він міг… – Вона не могла змусити себе сказати слово «катувати», але Клері знала, що не лише вона подумала про це. Чомусь усі за столом повідводили очі.

Крім Саймона.

– Завдати їй кривди, – він закінчив її речення. – Крім цього, вони також обмовилися, що вона була непритомна, й що Валентина це не радує. Здається, він чекав, коли вона прокинеться.

– На її місці я б залишалася непритомною, – пробурмотіла Ізабель.

– Але вона може отямитися будь-якої миті, – сказала Клері, не звертаючи уваги на Ізабель. – Я думала, що Конклав зобов’язаний захищати людей. Хіба Мисливці за тінями не мали б уже бути тут? Хіба вони не мусили б уже шукати її?

– Було б простіше, – відгаркнув Алек, – якби ми мали хоч якесь уявлення, де її шукати.

– Ми маємо, – сказав Джейс.

– Справді? – Клері подивилася на нього здивовано і насторожено. – І де?

– Тут, – Джейс нахилився вперед і торкнувся пальцями її скроні так ніжно, що її обличчя спалахнуло.

– Все, що потрібно знати, замкнено у твоїй голові, під цими гарненькими рудими кучерями.

Клері потягнулася до волосся, щоб